ПОСТАНОВА
Іменем України
19 вересня 2019 року
Київ
справа №807/2394/15
адміністративне провадження №К/9901/8808/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року (судді Гінда О.М., Ніколін В.В., Старунський Д.М.) у справі № 807/2394/15 за позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Закарпатській області (далі - УМВС України в Закарпатській області), Головного управління Національної поліції у Закарпатській області (далі - ГУНП у Закарпатській області), Міністерства внутрішніх справ України (далі - МВС України), Ужгородського районного відділу УМВС України в Закарпатській області (далі - Ужгородський РВ УМВС) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середньомісячного заробітку,
УСТАНОВИВ:
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів, в якому, ураховуючи уточнені позовні вимоги, просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника УМВС України в Закарпатській області від 06 листопада 2015 року № 245 о/с у частині підстав його звільнення за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ;
- зобов`язати УМВС України в Закарпатській області внести зміни до наказу від 06 листопада 2015 року № 245 о/с шляхом зміни підстави для звільнення з підпункту "г" пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ на підпункт "з" пункту 64 цього Положення;
- стягнути з Ужгородського РВ УМВС заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року до фактичного поновлення на роботі.
На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 05 листопада 2015 року він подав до УМВС України в Закарпатській області рапорт про бажання продовжити службу в ГУНП в Закарпатській області, проте спірним наказом відповідач звільнив його з органів внутрішніх справ згідно з пунктами 10, 11 розділу XI Закону України "Про Національну поліцію" та пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовими і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів). Підставою для його звільнення слугувало заперечення начальника внутрішньої безпеки ДВБ МВС України Білоус В.Г. Про своє звільнення позивач дізнався 08 листопада 2015 року, а до цього позивач продовжував виконувати свої посадові обов`язки. Того ж дня в управлінні кадрового забезпечення УМВС України позивачу пояснили, що його внесено до проекту наказу на звільнення у зв`язку з скороченням штатів з 06 листопада 2015, однак сам наказ ще не підписано.
Закарпатський окружний адміністративний суд постановою від 24 червня 2016 року позов задовольнив частково. Визнав протиправним та скасував наказ начальника УМВС України в Закарпатській області від 06 листопада 2015 року № 245 о/с у частині прийнятого рішення про звільнення ОСОБА_1 з органів внутрішніх справ за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (через скорочення штатів). Поновив майора міліції ОСОБА_1 на посаді старшого оперуповноваженого карного розшуку спеціальної міліції Ужгородського РВ УМВС або на рівнозначній посаді з 06 листопада 2015 року. Стягнув з Ужгородського РВ УМВС на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 07 листопада 2015 року по 23 червня 2016 року у розмірі 28 150,57 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 15 листопада 2016 року скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .
Не погодившись з рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2016 року та залишити в силі постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 червня 2016 року.
На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що під час розгляду даної адміністративної справи ним у достатній мірі аргументовано та доведено незаконність спірного наказу відповідача від 06 листопада 2015 року № 245 о/с. ОСОБА_1 вважає, що відповідає вимогам до поліцейських, жодних законних обмежень для переведення його на роботу до поліції немає, наявний досвід роботи, позитивно характеризується по місцю роботи. Позивач переконаний, що єдиною підставою прийняття спірного наказу є наявність відносно нього кримінальної справи. Проте, суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що остаточного рішення у зазначеній кримінальній справі наразі немає, існує лише одне судове рішення - виправдувальний вирок, який у подальшому скасований Верховним Судом України з направленням справи на новий розгляд. Позивач наголошує, що в даному випадку слід ураховувати презумпцію невинуватості особи, допоки не буде доведено зворотнє.
Відповідачі своїм правом на подання заперечень на касаційну скаргу не скористалися.
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 09 грудня 2016 року відкрив провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон № 2147-VIII), яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII "Перехідні положення" КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У січні 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Желтобрюх І.Л. (суддя-доповідач), Білоус О.В., Стрелець Т.Г.
30 травня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 30 травня 2019 року № 518/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Желтобрюх І.Л. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Від ГУНП у Закарпатській області та УМВС України в Закарпатській області надійшло клопотання про розгляд справи без їх участі.
Позивач та інші представники відповідачів належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи у судове засідання не з`явилися.
Відповідно до частини першої статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
За правилами частини дев`ятої статті 205 КАС України відсутність потреби заслухати свідка чи експерта і перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, коли всі належно повідомлені учасники справи не з`явилися у судове засідання, є підставою для розгляду адміністративної справи в письмовому провадженні.
За таких обставин колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у письмовому провадженні на підставі матеріалів справи.
За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Суди попередніх інстанцій установили, що з 15 серпня 1998 року позивач проходив службу в органах внутрішніх справ в УМВС України в Закарпатській області.
Відповідно до розписки від 08 вересня 2015 року позивача повідомлено про те, що його посада - старший оперуповноважений карного розшуку спеціальної міліції Ужгородського РВ УМВС підлягає скороченню з 07 листопада 2015 року.
03 листопада 2015 року ОСОБА_1 подав рапорт на ім`я начальника УМВС України в Закарпатській області Князєва С . М. про бажання продовжити службу в підрозділах ГУНП у Закарпатській області.
Наказом УМВС України в Закарпатській області від 06 листопада 2015 року № 245 о/с майора міліції ОСОБА_1 . (М-098419) старшого оперуповноваженого карного розшуку спеціальної міліції Ужгородського РВ УМВС звільнено з 06 листопада 2015 року в запас Збройних Сил за пунктом 64 "г" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів) та згідно з пунктами 10 та 11 розділу ХІ Закону України "Про Національну поліцію".
Позивач, вважаючи протиправним спірний наказ у частині визначення підстав свого звільнення, звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги Закарпатський окружний адміністративний суд виходив з того, що УМВС України в Закарпатській області не доведено правомірність оскаржуваного наказу в частині звільнення позивача відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з 6 листопада 2015 року у запас за пунктом 64 "г" (через скорочення штатів). Відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду достатніх та беззаперечних доказів в обґрунтування правомірності свого рішення. Суд дійшов висновку, що заперечення ВВБ в Закарпатській області ДВБ МВС України щодо подальшого проходження служби позивачем в Національній поліції є безпідставним та таким, що не може слугувати підставою для звільнення позивача, оскільки на день розгляду рапорту позивача про продовження проходження служби в підрозділах Національної поліції по кримінальній справі, яка розглядалася відносно позивача існувало лише одне судове рішення у вигляді виправдувального вироку.
Поряд із цим, Львівський апеляційний адміністративний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог, керувався тим, що ОСОБА_1 не подавав рапорту про бажання продовжити службу в поліції до органів та підрозділів ГУ НП в Закарпатській області. Таким чином, УМВС України в Закарпатській області вичерпало можливі правові наслідки скасування штатів і скорочення посад та, діючи виключно в рамках Закону України "Про Національну поліцію", звільнило позивача з органів внутрішніх справ через скорочення штатів. Крім того, враховуючи, що з 07 листопада 2015 року скасовано всі штати і скорочено всі посади в УМВС України в Закарпатській області, неможливо прийняти позивача на посаду старшого оперуповноваженого карного розшуку спеціальної міліції Ужгородського РВ УМВС.
Заслухавши суддю-доповідача, виступи представників сторін, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі доводи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення цієї скарги, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їхні права і обов`язки регулюється Законом України від 20 грудня 1990 року № 565-XII "Про міліцію" у редакції, чинній на момент виникнення правовідносин.