ПОСТАНОВА
Іменем України
19 вересня 2019 року
Київ
справа №804/17275/14
адміністративне провадження №К/9901/5658/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління ДФС у Дніпропетровській області на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Нагороної Л.М., суддів Юхименка О.В., Мельника В.В. від 11 червня 2015 року у справі за позовом Державної податкової інспекції у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю" про накладання арешту на кошти та інші цінності,
В С Т А Н О В И В:
У жовтні 2014 року Державна податкова інспекція у Красногвардійському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі - позивач, Інспекція) звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рекуперація свинцю" (далі - відповідач, Товариство), у якому просила накласти арешт на кошти та інші цінності Товариства, що знаходяться в банках на суму податкового боргу по платежам до бюджету у розмірі 1033791,23 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю узгодженого податкового боргу та відсутністю майна боржника, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, що зумовлює необхідність звернення до суду з позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, які знаходяться у банку.
Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 березня 2015 року адміністративний позов задоволено частково; накладено арешт на кошти та інші цінності Товариства, що знаходяться у банках, у вигляді зупинення операцій на рахунках до повного погашення податкового боргу в сумі 1033791,23 грн., за виключенням грошових коштів, що використовуються для виплати заробітної плати та сплати податків, зборів, єдиного внеску, а також визначених контролюючим органом грошових зобов`язань платника податків, погашення податкового боргу; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з огляду наявність узгодженого податкового боргу та на підтвердження обставин відсутності у боржника майна, яке може бути використане для погашення податкового боргу, вимоги контролюючого органу щодо накладення арешту на кошти та цінності відповідача, що знаходяться у банках, є обґрунтованими та заявлені у відповідності до вимог підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України).
Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.
Апеляційний суд, приймаючи таке рішення, взяв до уваги постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19 травня 2015 року у справі №804/12037/14, якою скасована вимога форми "Ю" №2093-25 від 29 липня 2014 року про сплату суми податкового боргу за узгодженими грошовими зобов`язаннями у розмірі 1071896.72 грн. та висновки вказаної постанови, які зводяться до того, що застосована до Товариства штрафна (фінансова) санкція у вигляді пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті в розмірі 1071896.72 грн. не була податковим зобов`язанням за Законом України "Про порядок погашення зобов`язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21 грудня 2000 року №2181-ІІІ (чинного на час застосування до Товариства штрафної (фінансової) санкції; далі - Закон №2181-ІІІ), а тому, оскільки право податкового органу на безпосереднє стягнення з Товариства пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті виникло до набрання чинності ПК України, таке право не може виникнути знову з 01 січня 2011 року - моменту набрання чинності ПК України.
Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просило його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилалась на помилковість позиції апеляційного суду та нездійсненння ним повного і всебічного з`ясування всіх обставин справи, які свідчать про те, що відповідач має податковий борг зі сплати пені за порушення строків розрахунків в іноземній валюті, а майно, яке може бути джерелом погашення податкового боргу, у нього відсутнє. За наведеного вважає, що у відповідності до вимог підпункту 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом накладення арешту на кошти та інші цінності платника податків, які знаходяться у банку.
Товариство у письмових запереченнях на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення суду апеляційної інстанції, яке просить залишити без змін, - обґрунтованим та законним.
В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на 30 вересня 2014 року за Товариством обліковується податковий борг в сумі 1033791,23 грн., який виник внаслідок несплати узгодженого зобов`язання, визначеного податковим повідомленням-рішенням №7772/220/35395039 від 18 листопада 2009 року, яким до відповідача за порушення Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1071896,72 грн.
Вказане рішення Товариство оскаржило в судовому порядку. Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05 лютого 2013 року у справі №2а-16093/09/0470, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
Вважаючи суму нарахованої контролюючим органом штрафної (фінансової) санкції за рішенням №7772/220/35395039 від 18 листопада 2009 року узгодженою з 10 квітня 2014 року, Інспекція відповідно до положень статті 59 ПК України направила Товариству податкову вимогу від 29 липня 2014 року №2093-95 на суму податкового боргу за узгодженим грошовим зобов`язанням у розмірі 1071896,72 грн.
Крім того позивачем вжито заходів щодо виявлення майна відповідача, за рахунок якого можливе погашення податкового боргу.
Листом №362 від 08 серпня 2014 року Товариство повідомило контролюючий орган про те, що його активи перебувають в заставі згідно іпотечного договору від 26 грудня 2011 року та договору застави №11ВД/Z-5 від 31 жовтня 2011 року.
З посиланням на підпункт 20.1.33 пункту 20.1 статті 20 ПК України Інспекція звернулась до суду із зим позовом з вимогою про накладення арешту на кошти та інші цінності Товариства, що знаходяться в банках платника податків.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.
Згідно з пунктом 94.1 статті 94 ПК України (в редакції, чинній на час звернення позивача до суду та вирішення справи) адміністративний арешт майна платника податків (далі - арешт майна) є винятковим способом забезпечення виконання платником податків його обов`язків, визначених законом.