ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 918/725/17
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Сухового В.Г.
розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2019 року (головуючий - Грязнов В. В., судді - Мельник О. В., Розізнана І. В.) і рішення Господарського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року (суддя Церковна Н. Ф.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця"
до Державного підприємства "Володимирецьке лісове господарство"
про стягнення 382 268, 97 грн,
Історія справи
Обставини справи, встановлені судами
1. 25 грудня 2012 року між Державним підприємством "Володимирецьке лісове господарство" (далі - ДП "Володимирецьке лісове господарство" відповідач, замовник) та Публічним акціонерним товариством "Українська залізниця" в особі філії "Центр транспортної логістики" АТ "Укрзалізниця" (далі - ПАТ "Укрзалізниця", позивач, виконавець) укладено договір № 2122/1136-2012 про надання послуг з організації перевезень вантажів у власних напіввагонах (далі - договір) в редакції додаткової угоди № 4 від 01.12.2015 до нього, за яким виконавець зобов`язувався за плату і за рахунок замовника виконати або організувати виконання визначених цим договором послуг, пов`язаних з організацією внутрішніх та міжнародних перевезень вантажів у власних напіввагонах.
2. На виконання умов договору позивачем надано відповідачу в травні 2016 року послуги з перевезення вантажу "деревина паливна" та "колоди із сосни": (1) зі станції Антонівка, Рафаловка, Львівської залізниці призначенням на станцію Дорнешти ЧФР відповідно до накладних № № 540955, 540963, 540971, 540989, 541151, 541169, 541177, 544205, 544247, 544262, 544270, 544809, 540948; (2) зі станції Рафаловка Львівської залізниці призначенням на станцію Батьова (МАВ) відповідно до накладних № 550889 та № 550939.
2.1. На шляху прямування до станції призначення на вимогу митних органів України були зупинені та затримані вагони №№ 96396387, 96290382, 96393376, 68750884, 68702067, 68816487, 68824572, 67898031, 60427580, 64439318, 90900739 та вагони № 96391545, № 66230418, № 66184219, № 68704667 для огляду товарів з метою проведення митного контролю. Зазначені дії митних органів призвели до нарахування позивачем додаткових зборів за маневрову роботу пов`язану з затримкою вагонів на прикордонних станціях, за зберігання вантажів у вагонах через затримку вагонів на прикордонних станціях, за надання інформації про вантажні роботи, за зважування вантажів при затримці на прикордонних станціях, плату за користування вагонами. Відповідні нарахування здійснені позивачем на підставі актів загальної форми ГУ-23, якими підтверджено період затримки вагонів з 18 травня 2016 по 28 липня 2016 року. З урахуванням коригувань та кредитового сальдо, яке обліковувалося на особовому рахунку відповідача, загальна сума боргу склала 296 019,41 грн.
3. Також у серпні 2016 року позивачем здійснювалося перевезення у вагонах №№ 67874974, 67385658, 68403658, 66707175, 32263410 вантажу "дрова всяких порід дерев" відповідно до накладних №№ 508226, 508234, 508242, 508259, 508267, зі станції Рафаловка Львівської залізниці призначенням на станцію Вадул-Сирет ЧФР та у вагоні № 66751231 з вантажем "піловник всяких порід дерев" відповідно до накладної № 38245288, зі станції Рафаловка Львівської залізниці призначенням на станцію Одесса-Порт. За дану організацію перевезення вантажів позивачем нараховано 70 107 грн.
Короткий зміст позовних вимог
4. У жовтні 2017 року далі - ПАТ "Укрзалізниця" звернулося до суду з позовом до ДП "Володимирецьке лісове господарство" про стягнення 382 268,97 грн, з яких: 366 126,41 грн заборгованості за договором про надання послуг з перевезення вантажів та 16 142, 56 грн пені.
5. Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору позивач надав відповідачу послуги з перевезення вантажу, однак останній вартість послуг у розмірі 70 107 грн за серпень 2016 не оплатив. Крім того, ПАТ "Укрзалізниця" нараховано суму додаткових зборів та провізну плату через затримку вагонів митними органами на прикордонних станціях у період з 18 травня 2016 року по 28 липня 2016 року в загальному розмірі 296 019,41 грн (за перевезення, які здійснювалися у травні 2016 року). Матеріально-правовою підставою позову визначено статті 509, 525, 530, 615, 625, 629 Цивільного кодексу України, статті 193, 230 Господарського кодексу України.
Короткий зміст оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій
6. Справа розглядалась судами неодноразово.
7. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 22 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 02 квітня 2019 року, у позові відмовлено.
8. Суди визнали доведеними обставини щодо нарахування позивачем додаткових зборів за затримку вагонів на загальну суму 296 019,41 грн та 70 107,00 грн за організацію перевезення вантажів. Суди виходили з того, що відповідно до чинного законодавства саме відповідач, як відправник вантажу зобов`язаний внести плату за користування вагонам, зберігання вантажу під час затримки вагонів, надіслання повідомлення про затримку вантажу, оплатити залізниці здійснені нею під час митного контролю операції. Факт затримки вагонів та факт здійснення залізницею операцій, необхідних для здійснення митного контролю, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема актами загальної форми ГУ-23, які за формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, та сторонами не заперечується.
8.1. При встановленні обставин нарахування додаткових зборів, окрім наданих позивачем первинних документів, суди також керувались преюдиційними обставинами, встановленими рішенням Господарського суду м. Києва від 14.09.2017 у справі №910/20643/16 за позовом ДП "Володимирецьке лісове господарство" до ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення 270 751,15 грн., яким встановлено правомірність самостійного списання позивачем з особового рахунку відповідача сум нарахованих у зв`язку з затримкою митними органами вагонів з вантажем додаткових зборів і платежів, пов`язаних зі здійсненням у травні 2016 року перевезення вагонів №№ 96396387, 96290382, 96393376, 68750884, 68702067, 68816487, 68834572, 67898031, 60427580, 64439318, 90900739, 96391545, 66230418.
9. Враховуючи заявлене відповідачем клопотання про застосування строків позовної давності, при обчисленні такого строку до спірних вимог, що випливають з договору перевезення вантажів, суди виходили з норм Закону України "Про приєднання України до Протоколу від 03.06.1999, що стосується змін Конвенції про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) від 09.05.1980 (далі - Конвенція)" та те що, Україна приєдналась 05.06.1992 до Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 (далі - Угода), тому при вирішенні спорів, пов`язаних з перевезенням вантажів у міжнародному залізничному сполученні, слід застосовувати одночасно положення як Угоди, так і Конвенції.
10. У період виникнення спірних відносин Угода була викладена в двох відмінних редакціях: в редакції зі змінами від 06.06.2014 (дата набрання сили для України 01.07.2015) та в редакції зі змінами від 16.10.2015 (дата набрання сили для України 01.07.2016).
10.1. Відповідно до статті 31 Угоди в редакції зі змінами від 06.06.2014 (дата набрання сили для України 01.07.2015) претензії та позови відправника або одержувача до залізниць по договору перевезення, а також вимоги та позови залізниць до відправників та одержувачів про сплату провізних платежів, штрафів та про відшкодування шкоди можуть бути заявлені протягом 9 місяців.
10.2. У статті 48 Угоди в редакції зі змінами від 16.10.2015 (дата набрання чинності для України 01.07.2016), якою врегульовано позовну давність, не міститься положень про строки позовної давності на подання залізницею позовів до вантажовідправників.
10.3. У той же час відповідно до § 1 та § 2 ст. 48 Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції) строк давності позовів, які ґрунтуються на договорі перевезення, закінчується через один рік. Строк давності починається: а) стосовно відшкодування повної втрати вантажу - з тридцятого дня після закінчення строку доставки; b) стосовно відшкодування часткової втрати, пошкодження або прострочення доставки - з дня видачі вантажу; c) у решті випадків - з дня, коли можуть бути пред`явлені позови. День, зазначений як початок відліку строку давності, ніколи не включається до строку.
10.4. Отже, за висновком судів, до усіх заявлених вимог позивача підлягає застосуванню річний строк позовної давності, встановлений Єдиними правилами до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (додаток B до Конвенції).
10.5. У даному випадку звернення ПАТ "Укрзалізниця" з позовом мало місце в жовтні 2017 року, а отже позивачем пропущено встановлений Конвенцією річний строк, який судами обраховано виходячи з дати складення кожного окремого акту загальної форми ГУ-23 (щодо нарахування додаткових зборів в сумі 296 019,41 грн) та дати перевезення вантажів (щодо плати за організацію перевезення в сумі 70 107 грн).
11. Одночасно судами визнано неповажними наведену позивачем причину пропуску строку позовної давності, в якості якої останній посилався на обставину розгляду в межах справи №910/20643/16 позовних вимог ДП "Володимирецьке лісове господарство" до ПАТ "Укрзалізниця" про стягнення 270 751,15 грн., оскільки, за твердженням позивача, предмет позовних вимог ДП "Володимирецьке лісове господарство" у справі №910/20643/16 є складовою частиною позовних вимог позивача у даній справі, а підстави позовів у обох справах випливають з одного і того ж перевезення і об`єднані спільними доказами. У зв`язку з чим, на думку позивача, подання ним позову до відповідача про стягнення 382 268,97 грн до вирішення спору у справі №910/20643/16 призвело б до залишення його без розгляду як такого, що поданий між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Більше того, позивач мав змогу звернутися з даним позовом тільки після встановлення судами у справі №910/20643/16 правомірності списання коштів з рахунку відповідача в якості додаткових зборів за затримку вагонів.
12. У спростування таких доводів суди констатували, що підстави позовів у обох вказаних судових справах хоча і випливають з одного і того ж перевезення у травні 2016 року, проте ці справи мають відмінні предмети позовних вимог. Так, у справі №910/20643/16 предметом судового дослідження була правомірність самостійного списання ПАТ "Укрзалізниця" з особового рахунку відповідача грошових коштів, нарахованих в якості додаткових зборів внаслідок затримки вагонів, тоді як предметом позовних вимог ПАТ "Укрзалізниця" до ДП "Володимирецьке лісове господарство" у даній справі є стягнення несплаченої відповідачем заборгованості за це ж саме перевезення вантажу. У зв`язку з чим були відсутні об`єктивні перешкоди для звернення позивача з даним позовом в межах річного строку позовної давності.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13. Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.
Аргументи учасників справи
Доводи позивача, який подав касаційну скаргу (узагальнено)
14. Судами не враховано, що саме невиконання ДП "Володимирецьке лісове господарство" своїх зобов`язань зі сплати додаткових зборів та платежів за перевезення вантажів, які встановлені судом у справі №910/20643/16, і зумовило звернення позивача з позовом у даній справі з метою захисту свого порушеного права. Так, у справі №910/20643/16 судом встановлена правомірність нарахування позивачем відповідних зборів та платежів, які заявлені до стягнення у даній справі. Таким чином, подання позивачем позову до відповідача про стягнення вартості додаткових зборів одночасно з розглядом справи №910/20643/16 призвело б до залишення позову без розгляду як такого, що поданий між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав. Натомість судами попередніх інстанцій при розгляді заяви позивача про визнання поважними причин пропуску строку позовної давності порушено вимоги статей 14, 86 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не надано належної правової оцінки фактично-доказовій базі у справі, а відтак неправомірно відмовлено позивачу в судовому захисті його порушеного права.
15. У порушення вимог статей 236, 282 Господарського процесуального кодексу України постанова суду апеляційної інстанції не містить жодних мотивів відхилення доводів апеляційної скарги позивача щодо поважності причин пропуску ним строку позовної давності. Апеляційний господарський суд фактично виклав висновок суду першої інстанції щодо причин пропуску строку позовної давності, який і оскаржувався позивачем в апеляційній скарзі.
Позиція відповідача у відзиві на касаційну скаргу
16. Суди врахували практику Верховного Суду щодо застосування міжнародного законодавства при обчислення строку позовної давності до заявлених у справі вимог та дійшли вірного висновку про пропуск позивачем річного строку позовної давності та відсутність поважних причин такого пропуску, що призвело до обгрунтованої відмови в задоволенні позову.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
17. Оцінюючи висновки судів попередніх інстанцій щодо обчислення строку позовної давності до заявлених позовних вимог, що випливають з договору перевезення вантажів (пункти 9, 10 Постанови), колегія суддів звертається до правової позиції Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 21.06.2019 у справі № 924/320/17 щодо сфер застосування Угоди та Конвенції та зазначає про таке.
18. Спірні правовідносини, що виникли між сторонами у справі, регулюються як законами та підзаконними актами України, так і міжнародними договорами, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, які є частиною національного цивільного законодавства України.
19. На даний час на території країн, які складають євроазійську транспорту систему, застосовуються дві самостійні системи міжнародного транспортного права, які регулюють діяльність у сфері перевезення вантажів залізничним транспортом:
- перша - заснована на Угоді яка була підписана та набрала чинності 01.11.1951, до якої Україна приєдналась 05.06.1992;
- друга - на Єдиних правилах до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (далі по тексту - ЦІМ), які є Додатком В до Конвенції (КОТІФ). Україна приєдналась до Конвенції в редакції Протоколу від 03.06.1999, яким були внесені зміни до Конвенції, на підставі Закону України № 943-ІV від 05.06.2003.
20. Отже, Україна є учасницею двох міжнародних угод, які регулюють діяльність у сфері перевезення вантажів залізничним транспортом. Зазначені міжнародні договори поширюють свою дію на різні ділянки української залізниці, у зв`язку з чим слід розмежовувати сферу їх застосування.
21. Відповідно до статей 1 та 3 Розділу І "Загальні положення" Угоди до сфери її застосування входять усі перевезення вантажів у прямому міжнародному залізничному сполученні між вказаними у другому параграфі статті 3 Угоди станціями, за накладними СМГС та лише по мережі залізниць - країн-учасниць Угоди.
22. Щодо сфери застосування КОТІФу на ділянки української залізниці слід зазначити наступне.
23. Конвенція про міжнародні залізничні перевезення (КОТІФ) об`єднує в собі:
- Єдині правила до договору про міжнародне залізничне перевезення пасажирів і багажу (ЦІВ, Додаток А до Конвенції)
та
- Єдині правила до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦІМ Додаток В до Конвенції).
24. Відповідно до § 6 статті 1 Розділу І Єдиних правил до договору про міжнародні залізничні перевезення вантажів (ЦІМ - Додаток В до Конвенції) кожна держава, що підписала Конвенцію про транзитні міжнародні перевезення вантажів, згідно із цими Єдиними правилами, може при поданні заяви про приєднання до Конвенції заявити, що вона буде застосовувати ці Єдині правила лише до перевезень, що здійснюються на частині залізничної інфраструктури розміщеної на її території. Ця частина залізничної інфраструктури повинна бути точно визначена і бути пов`язана із залізничною інфраструктурою держави-члена. Якщо держава-член робить вказану вище заяву, то ці Єдині правила застосовуються лише за умови:
a) якщо в договорі перевезення передбачені місце прийому вантажу або місце його видачі, а також маршрут перевезення, включені до визначеної інфраструктури або,
b) якщо визначена інфраструктура пов`язує інфраструктуру двох держав-членів і була передбачена в договорі перевезення як маршрут для транзитного перевезення.
24.1. У статті 24 "Списки ліній" Розділу ІІІ Конвенції передбачено таке:
§ 2. Залізничні лінії держави-члена, що висловила застереження згідно зі статтею 1, § 6 Єдиних правил ЦІВ або згідно зі статтею 1, § 6 Єдиних правил ЦІМ, вказуються згідно з цим застереженням у двох списках:
a) перелік залізничних ліній ЦІВ,
b) перелік залізничних ліній ЦІМ.
§ 3. Держави-члени надсилають Генеральному секретареві свої заяви стосовно внесення або вилучення ліній, передбачених в § 1 і 2.
§ 4. Генеральний секретар повідомляє всім державам-членам про внесення або вилучення якої-небудь лінії.
§ 5. Перевезення зазначеними в § 2 залізничними лініями підпадають під дію Конвенції після закінчення одного місяця з дня повідомлення Генеральним секретарем про внесення її до переліку. Така лінія припиняє підпадати під дію Конвенції після закінчення трьох місяців з дня повідомлення і Генеральним секретарем про її вилучення зі списку, за винятком для вже розпочатих перевезень, які повинні бути завершені.
24.2. Відповідно до § 1 статті 42 Конвенції кожна з держав-членів може заявити в будь-який момент, що вона не буде застосовувати повністю деякі Додатки до Конвенції. Застереження і заяви про незастосування окремих положень самої Конвенції або її Додатків допускаються лише у тому випадку, коли такі застереження і заяви явним чином передбачені самими положеннями.