Постанова
Іменем України
12 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 423/3379/16-ц
провадження № 61-33462св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - державне підприємство "Первомайськвугілля",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 25 квітня 2017 року в складі: Архипенко А. В., та ухвалу апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року в складі колегії суддів: Лозко Ю. П., Авалян Н. М., Назарової М. В.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до державного підприємства "Первомайськвугілля" (далі - ДП "Первомайськвугілля") про стягнення заборгованості по заробітній платі, стягнення компенсації за невикористану відпустку та стягнення середнього заробітку за час затримки належних виплаті сум.
Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 працював на шахті "Гірська" ДП "Первомайськвугілля" з 19 грудня 2012 року. 11 листопада 2014 року був звільнений за прогули, але поновлений на роботі за рішенням суду від 26 липня 2016 року. 01 серпня 2016 року позивач звільнився із ДП "Первомайськвугілля" за угодою сторін, але йому, своєчасно не виплатили належні суми при звільненні.
ОСОБА_1 , з урахуванням уточнення позовних вимог, просив стягнути ДП "Первомайськвугілля":
заробітну плату у сумі 850,50 грн;
компенсацію за невикористану відпустку у сумі 11 656,49 грн;
середній заробіток за час простою не з вини позивача у сумі 13 638,04 грн;
середній заробіток за час затримки належних сум звільненому робітнику у сумі на час прийняття рішення судом, виходячи з суми 262,27 грн. за кожен день затримки.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Попаснянського районного суду Луганської області від 25 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнути з ДП "Первомайськвугілля" на користь ОСОБА_1 заборгованість за відпрацьовані робочі дні 29 липня 2016 року, 01 серпня 2016 року в сумі 340,20 грн. Стягнуто з ДП "Первомайськвугілля" на користь ОСОБА_1 залишок компенсації при звільненні за невикористану відпустку за період з 11 листопада 2014 року по 01 вересня 2016 року в сумі 841,49 грн. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач не надав доказів про те, що позивач був відсутній на роботі до 01 серпня 2016 року і не спростовував підстав для оплати робочих днів 29 липня 2016 року та 01 серпня 2016 року (з урахуванням, що 30 липня та 31 липня 2016 року- вихідні дні, табелі на підприємстві відсутні).Тому з урахуванням розміру середньоденного заробітку позивача, який згідно довідки складає 170,10 грн - робочі дні 29 липня 2016 року та 01 серпня 2016 року підлягають оплаті позивачу у сумі 340,20 грн. Позивач після поновлення на роботі, продовжив трудову діяльність на підприємстві і тому на час поновлення мав невикористані дні відпустки за період з 11 листопада 2014 року по 01 серпня 2016 року. Право на щорічну відпустку позивача не заперечувалося і відповідачем, про що свідчить те, що відповідач добровільно нарахував та частково виплатив частково позивачу відповідну суму за 49 календарних днів невикористаної щорічної відпустки. Суд погодився із запереченням відповідача про те, що позивач не має права на додаткову відпустку, тому що він фактично не працював в цей період, тому що не виконував роботу зі шкідливими умовами праці, тобто фактично не працював а своєю професією під землею. Оскільки відповідачем добровільно сплачено позивачу суму 5 012,05 грн шляхом перерахування на платіжну картку 13 та 28 березня 2016 року, сума для стягнення залишилась 841,49 грн.
При відмові у стягненні із відповідача середнього заробітку за час затримки виплат належних сум при звільнення позивача суд першої інстанції застосувавши висновок, зроблений у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15, вказав, щосертифікатом Торгово-промислової палати України від 13 травня 2016 року засвідчено форс-мажорні обставини, зокрема: акти тероризму на території Луганської області, захоплення підприємства, а тому затримка виплати належних сум при звільненнібула допущено не з вини підприємства.
При відмові у стягненні із відповідача середнього заробітку за час простою з 01 серпня 2014 року по 15 жовтня 2014 року суд першої інстанції вказав, що простій - це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з причини відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов`язаних з виною працівника. Якщо працівник самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не має права вимагати оплати з підстав, передбачених статтею 113 КЗпП. Простою на підприємстві шахта "Гірська" у зазначений період не було, підприємство працювало та позивачем не надано ніяких доказів про простій підприємства. Позивач самовільно не приходив на роботу, в зв`язку із переміщенням з районів проведення АТО, що встановлено також і рішенням Попаснянського районного суду від 26 липня 2014 року, не повідомляв про своє місцезнаходження, чого також не заперечує позивач.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Луганської області від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено. Рішення Попаснянського районного суду Луганської області від 25 квітня 2017 року в оскарженій частині залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції зробив правильний висновок, що настання для підприємства відповідача форс-мажорних обставин свідчить про відсутність вини підприємства відповідача у затримці виплат належних позивачу при звільненні сум, що узгоджується з висновком викладеним у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року. Сертифікатом №6320 "Торгово-промислової палати України" від 13 травня 2016 року, засвідчено форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), зокрема: акти тероризму на території Луганської області, захоплення підприємства ДП "Первомайськвугілля" в інтересах відокремленого підрозділу шахти "Гірська" ДП "Первомайськвугілля".
При відхиленні доводів апеляційної скарги про те, що існував простій, апеляційний суд вказав, що матеріали справи не містять підтверджень, які б свідчили, що підприємство відповідача у спірний період а саме, з 01 серпня 2014 року по 15 жовтня 2014 року призупиняло роботу. Проте, позивач ОСОБА_1 на роботу не виходив, про що свідчать копії табелів робочого часу. Отже, з початку проведення АТО і по теперішній час роботу підприємство відповідача не призупиняло, простій на підприємстві і на дільницях підприємства не оголошувався, робочі дільниці працювали, тоді як позивач на роботу не виходив. Як простій можуть бути кваліфіковані лише ті випадки, коли працівник приходить на роботу, але не працює з певних причин відсутності матеріально-технічного забезпечення виробництва, незабезпечення технологічною документацією, несправності устаткування, простою з інших причин, не пов`язаних з виною працівника. Якщо ж працівник самовільно не приходить на роботу чи іде з роботи, він не має права вимагати оплати відповідного часу простою з підстав, передбачених статтею 113 КЗпП.
Рішення суду першої інстанції оскаржувалося та в апеляційному порядку переглядалося тільки в частині відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час простою та середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні. В іншій частині рішення суду першої інстанції сторонами не оскаржувалося та в апеляційному порядку не переглядалося.
Аргументи учасників справи
У липні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, в якій просив: оскаржену ухвалу апеляційного суду скасувати повністю; оскаржене рішення суду першої інстанції скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог; ухвалити нове рішення, яким стягнути на свою користь середній заробіток за час простою не з вини позивача у сумі 13 638,04 грн та середній заробіток за час затримки належних сум звільненому робітнику у сумі на час прийняття рішення судом, виходячи з суми 262,27 грн за кожен день затримки; в іншій частині рішення суду першої інстанції залишити в силі. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що неправильно застосовано статтю 34 КЗпП, оскільки існують всі ознаки простою з 01 вересня 2014 року до 15 жовтня 2014 року. Вказує, що позивач вийшов на роботу, але були відсутні організаційні й технічні умови - не прибув транспорт підприємства, який доставляв робітників до місця роботи, згідно колективного договору, громадський транспорт був відсутній, що визнано сторонами у судових засіданнях. Невідворотною силою були тероризм та проведення АТО, що визнано судами загальновідомими обставинами. Судами порушена частина третя статті 113 КЗпП, бо за час простою,коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я робітника чи оточуючих його людей й навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток. Висновок у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року у справі № 6-2159цс15 зроблений за інших фактичних обставин, а тому не підлягав застосуванню у цій справі.
Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржувалося та в апеляційному порядку переглядалося тільки в частині відмови в задоволенні позову про стягнення середнього заробітку за час простою та середнього заробітку за час затримки виплати належних сум при звільненні, то в касаційному порядку переглядається тільки в цій частині.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Рух справи
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що позивач перебував у трудових відносинах із ДП "Первомайськвугілля" з 19 грудня 2012 року і працював гірником підземним.