ПОСТАНОВА
Іменем України
19 вересня 2019 року
Київ
справа №756/8323/16-а
адміністративне провадження №К/9901/11523/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого - Бучик А.Ю.,
суддів: Мороз Л.Л., Рибачука А.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації на постанову Оболонського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року (суддя - Белоконна І.В.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року (колегія суддів: Мєзєнцев Є.І., Файдюк В.В., Чаку Є.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -
УСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації про визнання дій Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення протиправними; зобов`язання встановити статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Постановою Оболонського районного суду міста Києва від 01 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 жовтня 2016 року, позов задоволено повністю.
Визнано дії Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення протиправними.
Зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації встановити ОСОБА_1 статус інваліда війни та видати відповідне посвідчення.
Не погоджуючись з судовими рішеннями, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
В обґрунтування касаційної скарги посилається на те, що відсутні докази, які б свідчили про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Достатніх підстав для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" немає. Документи, які позивач долучив до своєї заяви щодо набуття статусу інваліда війни належним чином підтверджують його статус учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та настання інвалідності у зв`язку з тим, що він брав участь у таких заходах. Утім, належного документального підтвердження своєї безпосередньої участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони позивач не надав.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 30 листопада 2016 року відкрито касаційне провадження.
Справу передано до Верховного Суду.
У зв`язку із відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, ця справа розглядалася в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до пункту 1 частини першої статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 є особою, яка постраждала внаслідок чорнобильської катастрофи (категорія 1), є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 18.04.1994 року Державною адміністрацією м. Києва, вкладкою до посвідчення НОМЕР_2 підтверджується статус позивача як учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
ОСОБА_1 відповідно до довідки № 078827 є непрацездатним, 2 група інвалідності безстроково, причина інвалідності - профзахворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до запису у трудовій книжці, ОСОБА_1 03.06.1982 року був переведений старшим інженером управління реактором в реакторному цеху №2 (РЦ-2) Чорнобильської АЕС.
Довідкою, виданою Чорнобильською АЕС, підтверджується робота позивача за графіком - перебування ним 26.04.1986 року на робочому місці, роботи та оплати праці.
Відповідно до Акту №44 про нещасний випадок на виробництві встановлено, що нещасний випадок мав місце на Чорнобильській АЕС (255614 м. Прип`ять Київської області) з ОСОБА_1 таб. № 0601, працюючого старшим інженером управління реактором в реакторному цеху №2 (РЦ-2) при обслуговуванні обладнання 3 блоку, стався нещасний випадок о 1:23 год. 26.04.1986 року.
Експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань та інвалідності з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та їх професійного характеру від 06.09.1990 року встановлено діагноз - вегето-судинна дистонія змішаного типу, захворювання пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Довідкою від 06.07.1990 року №3548 Чорнобильської АЕС підтверджено, що ОСОБА_1 був зайнятий на роботах, передбачених Постановою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 29.12.1987 року № 1497-378 та постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС від 05.06.1986 року з 26.04.1986 року по 27.04.1986 року.
Позивач звернувся до УПСЗН Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації із заявою щодо встановлення йому статусу інваліда війни та видачу посвідчення інваліда війни.
Листом від 21.06.2016 відповідач відмовив позивачу з посиланням на те, що відсутнє документальне підтвердження залучення його особисто до формування цивільної оборони згідно з наказом чи розпорядженням, а тому за таких обставин відсутні підстави для встановлення статусу інваліда війни.
Не погоджуючись з отриманою відмовою, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач є учасником ліквідації аварії на ЧАЕС, що підтверджується відповідним посвідченням, працював в день аварії старшим інженером управління реактором на ЧАЕС, а відтак позивач автоматично був залучений до складу формувань цивільної оборони Чорнобильської АЕС на підставі наказу № 19.04.1985 року №2с "Про керівний склад, служби та формування цивільної оборони".
Колегія суддів, дослідивши спірні правовідносини, зазначає наступне.
Так, відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, до інвалідів війни належать інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Відповідно до пункту 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків інвалідів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 №302, посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
Згідно з пунктом 10 цього Положення посвідчення інваліда війни видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причини інвалідності.
Відповідно до частини 1 статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" учасниками ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.