ПОСТАНОВА
Іменем України
19 вересня 2019 року
Київ
справа №826/16107/18
адміністративне провадження №К/9901/17651/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., судді Саприкіної І.В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Кабінету Міністрів України про визнання протиправним та скасування розпорядження в частині за касаційною скаргою адвоката Куницького Вадима Васильовича в інтересах Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі колегії суддів: Арсірія Р.О., Кузьменка В.А., Огурцова О.П. від 06 лютого 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: Костюк Л.О., Бужак Н.П., Пилипенко О.Є. від 22 травня 2019 року,
В С Т А Н О В И В :
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - ПАТ "Нафтогаз України", позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - Кабмін України, відповідач), в якому просить визнати протиправним та нечинним пункт 1 розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2016 року № 742-р "Деякі питання опалювального сезону 2016/17 року".
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що оскаржуване розпорядження прийнято Урядом з перевищенням повноважень, передбачених статтею 21, 24 Закону України "Про Кабінет Міністрів України", статтями 4 та 11 Закону України "Про ринок природного газу", статтею 5 Закону України "Про управління об`єктами державної власності", а також в порушення норм Господарського та Цивільного кодексів України, та не узгоджується з постановою Уряду від 01 жовтня 2015 року № 758 "Про затвердження положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (відносини у перехідний період)", оскільки пункт 17 затвердженого цією постановою Положення містить вказівку про врахування позивачем примірного договору постачання природного газу виробникам теплової енергії, який затверджується Кабінетом Міністрів України та надає постачальнику право обмежити або припинити постачання природного газ, у тому числі, на думку позивача, і шляхом ненадання номінацій, оскільки способів такого обмеження або припинення примірним договором не визначено. Також, на думку позивача, оскаржуваний пункт розпорядження № 742-р у частині покладення на ПАТ "Нафтогаз України" зобов`язання видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям у період опалювального сезону 2016/17 року порушує права позивача, оскільки є втручанням Кабінету Міністрів України як органу управління у його господарську діяльність.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютому 2019 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ПАТ "Нафтогаз України" не обґрунтовано наявність причинно-наслідкового зв`язку між прийняттям Кабміном України оскаржуваного розпорядження та порушеним правом в зв`язку з необхідністю виконання вказаного акта.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютому 2019 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ПАТ "Нафтогаз України" звернулося з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити адміністративний позов.
ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Касаційну скаргу подано 21 червня 2019 року.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 червня 2019 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: суддю-доповідача Берназюка Я.О., суддів Желєзного І.В. та Саприкіну І.В.
Ухвалою Верховного Суду від 27 червня 2019 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ПАТ "Нафтогаз України" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютому 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року в адміністративній справі № 826/16107/18, витребувано матеріали адміністративної справи та встановлено строк для подання відзивів на касаційну скаргу.
Разом із касаційною скаргою ПАТ "Нафтогаз України" подано клопотання про забезпечення участі представника під час розгляду справи у касаційному порядку у судовому засіданні, у задоволенні якого відмовлено ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2019 року.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
Судами попередніх інстанцій встановлено та наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що 05 жовтня 2016 року Кабінет Міністрів України видав розпорядження № 742-р "Про деякі питання опалювального сезону 2016/17 року", пунктом 1 якого передбачено, зокрема, для забезпечення безперебійного постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії для бюджетних установ, релігійних та інших організацій, надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню Публічному акціонерному товариству "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" та постачальникам природного газу до початку опалювального сезону 2016/17 року (далі - опалювальний сезон) видати номінації теплогенеруючим і теплопостачальним організаціям відповідно до договорів, які укладені з ними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2016 року № 357 "Про затвердження Примірного договору про постачання природного газу виробникам теплової енергії для виробництва теплової енергії" (Офіційний вісник України, 2016 рік, № 46, ст. 1666), та з дотриманням принципу недискримінації.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
У касаційній скарзі скаржник вказує на те, що суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки та не мотивували відхилення заявлених позивачем в адміністративному позові доводів та поданих доказів на підтвердження протиправності оскаржуваного пункту розпорядження, виходячи, зокрема, з положень Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про ринок природного газу".
Також скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій дійшли до помилкового висновку про відсутність причинно-наслідкового зв`язку між прийняттям оскаржуваного пункту розпорядження Кабміну та порушенням прав позивача, оскільки вказаним пунктом розпорядження на ПАТ "Нафтогаз України" покладено не передбачені чинним законодавством обов`язки, що є ознакою протиправного втручання держави у господарську діяльність позивача.
Від Кабінету Міністрів України відзиву на касаційну скаргу ПАТ "Нафтогаз Україна" не надійшло, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 лютого 2019 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2019 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями частини третьої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Тож суди мали перевірити, чи прийнято спірний пункт 1 розпорядження Уряду № 742-р від 05 жовтня 2016 року на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, пропорційно.
Так, повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, законами України "Про Кабінет Міністрів України" від 27 лютого 2014 року № 794-VII, "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" від 11 вересня 2003 року № 1160-IV, Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою КМУ від 18 липня 2007 року № 950 та іншими нормативно-правовими актами.
Разом з тим, суди попередніх інстанцій, не перевіряючи відповідність пункту 1 розпорядження Кабінету Міністрів України № 742-р від 05 жовтня 2016 року критеріям, визначеним частиною третьою статті 2 КАС України, відмовили у задоволені адміністративного позову, мотивуючи своє рішення недоведеністю порушення прав позивача оскаржуваним пунктом розпорядження Кабміну.
Колегія суддів вважає такі висновки судів першої та апеляційної інстанцій передчасними з огляду на наступне.
Право на судовий захист гарантоване статтею 55 Конституції України. Відповідно до статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно із вищевказаними нормами права, особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб`єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. Обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач.