ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 918/762/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Міщенко І.С.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.,
та представників позивача: Дороніної О.М.,
відповідача: Родіни Т.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" в особі Філії "Центр метрології та газорозподільних систем" Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.06.2019 (судді Дідиченко М.А., Смірнова Л.Г., Буравльов С.І.)
у справі № 918/762/18
за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз"
до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про визнання припиненим договору оренди,
ВСТАНОВИВ:
Акціонерне товариство "Оператор газорозподільної системи "Рівнегаз" (до зміни найменування - Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Рівнегаз") звернулось до Господарського суду Рівненської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" про визнання припиненим з 26.09.2018 договору оренди газопроводів та споруд на них №14/1291/04 від 01.10.2004.
Позов обґрунтовано тим, що у відповідності до умов п. 10.5. договору позивачем 11.10.2018 (протягом місяця після закінчення строку його чинності) було направлено відповідачу заяву про припинення дії договору, однак відповідачем факт припинення договору не визнано.
Господарський суд міста Києва дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не надано доказів своєчасного направлення заяви про припинення дії договору, тому рішенням від 25.03.2019 у позові відмовив повністю.
Північний апеляційний господарський суд дійшов протилежного висновку, встановив, що заява про припинення дії договору оренди направлена позивачем своєчасно, тому постановою від 19.06.2019 скасував рішення місцевого суду та ухвалив нове, яким позов задовольнив.
Під час розгляду даної справи судами встановлено, що договір оренди газопроводів та споруд на них № 14/1291/04, з приводу припинення якого між сторонами виник спір у даній справі, був укладений між позивачем (орендарем) та відповідачем (орендодавецем) 01.10.2004.
На умовах цього догвору орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, перелік якого наведений у додатку, вартість якого визначена згідно з актом про оцінку вартості основних засобів і становить 3 973 122 грн. Майно передавалось в оренду позивачу з метою забезпечення безперебійного та безаварійного постачання природного газу споживачам Рівненської області та отримання на цій основі прибутку.
Відповідно до п. 2.1 договору орендар вступає у строкове платне користування майном з дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передачі майна.
Згідно з п. 10.1. договору, цей договір укладено строком на 360 днів, що діє з 01.10.2004 до 25.09.2005 включно.
Пунктом 10.5 договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення дії договору або його зміну після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим договором.
11.10.2018 орендар направив орендодавцю заяву про припинення з 25.09.2018 дії договору оренди, у відповідь на яку 02.11.2018 орендодавець зазначив, що договір у відповідності до умов п. 10.1. укладено на 360 днів та на час отримання вказаного заперечення він є пролонгованим, тому підстави для визнання договору припиненим відсутні.
Вважаючи таку позицію орендодавця помилковою та такою, що порушує вимоги чинного законодавства, умови договору та права орендаря, останній звернувся з цим позовом до суду.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що надана позивачем заява від 11.10.2018 про припинення договору була направлена позивачем поза межами місячного строку визначеного п. 10.5 договору.
У свою чергу апеляційний суд дійшов протилежного висновку про направлення заяви про припинення в межах місячного строку після закінчення строку його дії, тому позов про визнання договору припиненим задовольнив.
Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.
В обґрунтування своїх вимог посилається на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема статей 252, 793, 794 ЦК України. Скаржник стверджує, що за змістом ст.ст. 793, 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на один і більше рік підлягає нотаріальному посвідченню. Спірний договір свідомо укладено строком саме на 360 днів з метою уникнення необхідності його нотаріального посвідчення та державної реєстрації. Однак суд апеляційної інстанції всупереч погодженим сторонами умовам договору дійшов помилкового висновку про щорічну пролонгацію вказаного договору на 365 днів.
Також за доводами скаржника, судом апеляційної інстанції не надано належної оцінки тій обставині, що як після надсилання заяви про припинення договору, так і на теперішній час позивач продовжує користуватися орендованим майном.
У відзиві на касаційну скаргу позивач не погоджується з доводами скаржника, вважає правильними висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для припинення правовідносин сторін за спірним договором.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представників сторін, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного, а також рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Встановлені господарськими судами обставини свідчать, що спірними у даній справі є питання про порядок визначення кінцевої дати дії договору, який неодноразово пролонгувався за згодою сторін та, відповідно, щодо своєчасності направлення позивачем заяви про припинення договору.
Вирішуючи вказані питання, апеляційний суд керувався положеннями ст. 251 ЦК України, за якими строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення; терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Враховуючи, що згідно зі ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами; термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати, а укладеним між сторонами договором встановлено певний період у часі (строк), протягом якого діє укладений договір - 360 днів, проте вказана кінцева дата до настання якої діє договір - 25.09.2005 із застереженням про пролонгацію договору на той самий термін і на тих же умовах, апел