Постанова
Іменем України
05 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 234/8543/15-ц
провадження № 61-16427св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Штелик С. П. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Мартєва С. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2017 року у складі суддів: Тимченко О. О., Дундар І. О., Корчистої О. І.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.
Зазначав, що відповідно до державного актf від 30 жовтня 1997 року йому на праві приватної власності належить земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 . На належній йому земельній ділянці незаконно проживає ОСОБА_2 . З урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом звільнення земельної ділянки від житлового будинку "А-1", літньої кухні "Б", сараю з підвалом "В", сараїв "Ж, Г, З", убиральні "Д", гаражу "Е", які розташовані за адресою: адресою: АДРЕСА_1 .
25 червня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, в обґрунтування якого послався на те, що 16 вересня 2011 року за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_3 житловий будинок АДРЕСА_1 . В подальшому з метою приватизації земельної ділянки АДРЕСА_1 він звернувся до Біленківської селищної ради, де йому повідомили, що у 1997 року вона вже була приватизована ОСОБА_1 на підставі рішення Біленківської селищної ради від 30 вересня 1997 року та що ОСОБА_1 видано державний акт на право приватної власності на землю. Враховуючи те, що відповідно до статті 377 ЦК України до особи, яка придбала житловий будинок, переходить право власності на землю під будинком, просив суд скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку АДРЕСА_1, виданий на ім`я ОСОБА_4 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Суд першої інстанції переглядав справу неодноразово, останнім рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 08 грудня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Скасовано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0700 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, виданий 30 жовтня 1997 року на ім`я ОСОБА_1 на підставі рішення Біленьківської селищної Ради від 30 вересня 1997 року.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що будинок АДРЕСА_1 зведено до набуття ОСОБА_2 права власності на нього, а тому позов ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою є безпідставним. Зустрічний позов підлягає задоволенню, оскільки ОСОБА_2 придбав будинок у ОСОБА_3, перехід права на землю від ОСОБА_3 до ОСОБА_2 відбувся на підставі статті 377 ЦК України, 120 ЗК України, проте земельна ділянка під ним належить ОСОБА_1 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд переглядав справу неодноразово.
Рішенням апеляційного суду Донецької області від 06 березня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позовів відмовлено з інших підстав.
Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість. Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду, стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Тобто, після придбання 16 вересня 2011 року житлового будиноку до ОСОБА_2 фактично перейшло право власності на земельну ділянку, на якій розміщений житловий будинок. ОСОБА_2 не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, які саме норми земельного та іншого матеріального права порушив орган виконавчої влади під час прийняття рішення про передачу 30 вересня 1997 року у приватну власність ОСОБА_1 земельної ділянки. Крім того, права ОСОБА_2 на час видачі державного акту не були порушені.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1) Доводи касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 . просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд відмовив у задоволенні його позову без урахування вимог статті 120 ЗК України, відповідно до якої особа, яка набула права власності на будівлю чи споруду стає власником земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику. Крім того, апеляційний суд безпідставно поновив ОСОБА_4 строк на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції.
(2) Позиція ОСОБА_1 .
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що він є власником спірної земельної ділянки, судом необґрунтовано відмовлено у задоволенні його позову.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.