Постанова
Іменем України
04 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 464/1681/17-ц
провадження № 61-33869св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 03 липня 2017 року у складі судді Горбань О. Ю. та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 02 жовтня 2017 року у складі суддів: Шеремети Н. О., Левика Я. А., Цяцяка Р. П.,
учасники справи:
позивач - заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат",
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - Кабінет Міністрів України,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до суду в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та державного підприємства "Львівський військовий лісокомбінат" (далі - ДП "Львівський військовий лісокомбінат") звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення від 28 вересня 2005 року - частини теплопункту за № 20, загальною площею 162,5 кв. м, що знаходиться у АДРЕСА_2 і складає 27/100 ідеальних часток сушильної камери і теплопункту, загальною площею 605,7 кв. м, застосувати наслідки недійсності правочину.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що ДП "Львівський військовий лісокомбінат" засноване на державній власності, діє як унітарне комерційне підприємство та належить до сфери управління Міністерства оборони України, а майно, яке належить підприємству, є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Відчуження засобів виробництва, які є державною власністю і закріплюються за ним, здійснюється за погодженням з органом управління майном Міністерства оборони України. Так, 28 вересня 2005 року між ДП "Львівський лісокомбінат" та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу нерухомості, за яким відповідач стала власником частини теплопункту № 20, загальною площею 162,5 кв. м у м . Львові по вул. АДРЕСА_2 . Вказував, що договір купівлі-продажу підлягає визнанню недійсним, оскільки спірне нерухоме майно реалізоване без дозволу Міністерства оборони України та повідомлення останнього про можливість проведення таких дій. Оскільки спірне нерухоме майно є власністю держави в особі Міністерства оборони України та знаходилось на праві господарського відання підприємства, частина теплопункту № 20, загальною площею 162,5 кв. м, що знаходиться по АДРЕСА_2 і складає 27/100 ідеальних часток сушильної камери і теплопункту, загальною площею 605,7 кв. м, підлягає поверненню ДП "Львівський військовий лісокомбінат" в натурі.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 03 липня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ДП "Львівський лісокомбінат" склало Перелік майна, що не входить до цілісного майнового комплексу державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський лісокомбінат" і може бути джерелом погашення податкового боргу, затверджений першим заступником Міністерства оборони України - керівником апарату Міністерства оборони України генерал-полковником Рудковським Д. О. від 03 грудня 2004 року. За результатами розгляду Переліку і доданих документів перший заступник міністра оборони України листом від 19 листопада 2004 року № 303/1/4/3176 звернувся до міністра оборони України генерала армії України ОСОБА_2 з пропозицією "надати дозвіл на зняття з обліку та реалізацію" ДП "Львівський лісокомбінат" майна. Міністр оборони України розглянув дану пропозицію та видав розпорядження (директиву) від 03 грудня 2004 року № 9553/3: "3 пропозицією згоден. Підготувати необхідні документи встановленим порядком". Отже, Міністр оборони України надав дозвіл (згоду) на зняття з обліку та реалізацію спірного майна і доручив першому заступнику міністра оборони України - керівнику апарату міністерства оборони України як уповноваженій та відповідальній за виконання особі підготувати необхідні документи встановленим порядком. Першим заступником міністра оборони України 03 грудня 2004 року затверджено "Перелік майна, що не входить до цілісного майнового комплексу державного підприємства Міністерства оборони України "Львівський лісокомбінат" і може бути джерелом погашення податкового боргу". Тобто, уповноваженою особою виконано доручення міністра підготувати документи щодо зняття з обліку та реалізації майна у встановленому порядку.Таким чином, відчуження майна здійснено за згодою, наданою уповноваженим державним органом - Міністерством оборони України відповідно до вимог діючого на той час законодавства України.
Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції
Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 02 жовтня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд погоджується з судом першої інстанції, який, оцінивши зібрані докази, дійшов вірного висновку про те, що відчуження майна, в тому числі частини теплопункту загальною площею 162,5 м. кв по вул. Луганській, 3 у м. Львові здійснено ДП "Львівський лісокомбінат" за згодою, наданою уповноваженим державним органом - Міністерством оборони України відповідно до вимог діючого на той час законодавства України. Доводи заявника про те, що відсутність саме наказу міністра оброни України про надання згоди на відчуження частини теплопункту свідчить про відсутність згоди уповноваженого органу на відчуження спірного приміщення, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки законодавство, чинне на момент укладення оспорюваного договору, чітко не визначало форми надання згоди на відчуження майна. За змістом пунктів 4.6.10, 4.6.11 "Примірної інструкції з діловодства у міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, Раді Міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, пункту 3.7.9 "Інструкції з діловодства у Збройних Силах України", затвердженої наказом міністра оброни України від 11 листопада 1998 року № 400, особливим способом засвідчення документа після його підписання є затвердження. Документ затверджується відповідними органами або посадовими особами, до компетенції яких належить вирішення питання, викладених у цих документах. Затвердження документа здійснюється за допомогою грифа затвердження або видання розпорядчого документа. А відтак, надання керівником згоди у виді накладення резолюції на документах не заборонялося.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
(1)Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Міністерство оборони України просить скасувати судові рішення та задовольнити позов, посилаючись на неправильне застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Підстави касаційного оскарження обґрунтовано тим, що розпорядчий акт Міністра оборони України про надання дозволу на відчуження майна державного підприємства повинен бути оформлений наказом міністра, а такий наказ щодо спірного майна відсутній.
(2) Позиція ОСОБА_1 .
У запереченні на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що вона придбала спірне майна з торгів у 2005 році та її право власності на майно оспорено через дванадцять років. Майно їй відчужено зі згоди органу управління, що правильно встановлено судами.
Рух справи у суді касаційної інстанції
04 червня 2018 року справу передано до Верховного Суду, а 03 червня 2019 року - судді-доповідачу Штелик С. П.
Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону України № 2147-УІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної
Інстанцій