Постанова
Іменем України
04 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 456/2312/15-ц
провадження № 61-33197св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Сімоненко В. М.,
суддів: Калараша А. А. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Петрова Є. В.,
Штелик С. П.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4,
у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу
ОСОБА_1 на рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 березня 2017 року у складі судді Саса С. С., та на ухвалу Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2017 року у складі колегії суддів: Ніткевича А. В., Бойко С. М., Копняк С. М.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання недійсним договорів та витребування земельної ділянки.
Позов мотивовано тим, що з 13 серпня 2005 року ОСОБА_1 та
ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюб, під час якого придбали земельну ділянку площею 916 кв. м, що розташована за адресою:
АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 4625350100:01:006:0134, що підтверджується договором купівлі-продажу від 03 липня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мірчук Л. І., зареєстрованого в реєстрі № 4856. Зазначав, що вказана ділянка придбана на ім`я ОСОБА_2, однак є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.
10 жовтня 2012 року ОСОБА_2 відчужила спірну земельну ділянку шляхом укладення договору купівлі-продажу із ОСОБА_3 без згоди та відома ОСОБА_1 .
З огляду на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки виходить за межі дрібного побутового та укладений без згоди другого з подружжя, вважав, що такий необхідно визнати недійсним в судовому порядку.
Крім того, після придбання земельної ділянки ОСОБА_3 подарував її ОСОБА_5 на підставі договору дарування, а останній продав вказану ділянку ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 13 січня
2014 року.
Посилаючись на вимоги статті 65 СК України, частини третьої статті 388 ЦК України, та з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від
10 жовтня 2012 року, укладений між ОСОБА_2 та
ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Мірчук Л. І., зареєстрований № 4918;
- витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0,0916га в АДРЕСА_1, кадастровий номер 4610700000:01:006:0134 (попередній кадастровий номер 4625350100:01:006:0134);
- скасувати запис № 4226148 про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею 0, 0916 га в АДРЕСА_1, кадастровий номер 4610700000:01:006:0134 (попередній кадастровий номер 4625350100:01:006:0134) за ОСОБА_4, вчинений державним реєстратором Костур У. Т. 13 січня 2014 року.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від
02 березня 2017 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову згідно з ухвалою Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 31.08.2016 року у виді накладення арешту на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) площею
0,0916 га в АДРЕСА_1, кадастровий номер 4610700000:01:006:0134 (попередній кадастровий номер 4625350100:01:006:0134), що належить ОСОБА_4, та заборони ОСОБА_4 вчиняти дії щодо відчуження чи передачі в користування вказаної земельної ділянки, передачі її в заставу (іпотеку), змінювати цільове призначення.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги є безпідставними, оскільки судом не встановлено порушень вимог, які передбачені частинами першою-третьою, п`ятою-шостою статті 203 ЦК Українизі сторони ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в момент вчинення правочину 10 жовтня 2012 року про відчуження спірної земельної ділянки, при цьому, наявність у діях власника майна волі на передачу цього майна виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 27 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилено.
Рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 02 березня 2017 року залишено без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позовні вимоги ОСОБА_1 про витребування земельної ділянки у відповідача
ОСОБА_4 є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки судом не встановлено факт незаконного, без відповідної правової підстави заволодіння майном відповідачем ОСОБА_4, а також вибуття такого майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
17 липня 2017 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, підписану представником ОСОБА_6, у якій просить скасувати рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області
від 02 березня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Львівської області
від 27 червня 2017 року, а справу направити на новий судовий розгляд.
При цьому посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили обставини, що мають значення для справи. Зокрема, суди не надали належної правової оцінки тому факту, що у зв`язку з відсутністю згоди ОСОБА_1 на відчуження спірної земельної ділянки, спірний правочин набуває ознак недійсності.
Вказує, що суди не звернули увагу на те, що оспорюваний договір купівлі-продажу земельної ділянки був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 під тиском останнього та мав удаваний характер, оскільки фактично грошові кошти за майно передані не були, а ОСОБА_3 в односторонньому порядку отримав земельну ділянку як компенсацію за боргові зобов`язання ОСОБА_1 .
Крім того, суди не з`ясували момент набрання законної сили рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 01 червня 2012 року у справі № 1323/1298/2012, яким вирішено питання про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та поділ майна подружжя, зокрема, і спірної земельної ділянки.
Доводи інших учасників справи
11 жовтня 2017 року ОСОБА_4 подав заперечення, підписане представником Падалко О. Ю., у якому просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
Заперечення мотивоване безпідставністю вимог касаційної скарги, в якій не наведено порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також законністю і вмотивованістю оскаржуваних рішень.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 13 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з суду першої інстанції.
Справу № 456/2312/15-ц передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 01 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення"
ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати касаційного цивільного суду
Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на наступне.
Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.