ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 вересня 2019 року
Київ
справа №804/4273/13-а
адміністративне провадження №К/9901/2714/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Бившевої Л.І., суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Брюстор" на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.01.2014 у справі за позовом Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську Державної податкової служби до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брюстор" про накладання арешту на кошти,
У С Т А Н О В И В:
СДПІ по роботі з великими платниками податків у м. Дніпропетровську ДПС подала до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позов, в якому просила накласти арешт на кошти та інші цінності ТОВ "Брюстор".
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що у відповідача існує податковий борг та відсутнє майно, у зв`язку з чим неможливо провести опис майна боржника у податкову заставу. Податковий борг утворився через несплату відповідачем авансових внесків з податку на прибуток підприємств за січень та лютий 2013 року, а також через несплату грошових зобов`язань, визначених контролюючим органом у податкових повідомленнях-рішеннях.
Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 20.05.2013 відмовив в задоволенні позову.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що податкові повідомлення-рішення та податкова вимога про сплату податкового боргу, що складається з авансового внеску з податку на прибуток підприємств за січень 2013 року, оскаржені до суду, тому податкові зобов`язання є неузгодженими до дня набрання судовим рішенням законної сили. Твердження контролюючого органу про наявність у відповідача податкового боргу є безпідставними. Окрім того, відповідач не декларував авансові платежі з податку на прибуток за січень та лютий 2013 року та пеню, нараховану через несплату податкових зобов`язань, що визначена у зазначених податкових повідомленнях-рішеннях, а також не отримував рішень про нарахування зазначених авансових платежів, що також свідчить про неузгодженість зобов`язань та, відповідно, про відсутність податкового боргу.
Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 30.01.2014 скасував постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.05.2013 та задовольнив позов. Суд наклав арешт на кошти та інші цінності ТОВ "Брюстор", що знаходяться у банку, у межах суми податкового боргу.
Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що у відповідача існує податковий борг з авансових внесків за січень та лютий 2013 року, та відсутнє майно, яке може слугувати джерелом погашення податкового боргу. Податкова вимога про сплату податкового боргу, що складається з авансового внеску з податку на прибуток підприємств за січень 2013 року, судом скасована з підстав передчасності, а не з підстав відсутності у відповідача обов`язку сплачувати авансові внески з податку на прибуток підприємств (постанова Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 02.07.2013 у справі № 804/2074/13-а).
ТОВ "Брюстор" подало до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права: підпункт 20.1.17 пункту 20.1 статті 20, підпункт 129.1.1 пункту 129.1 статті 129, підпункт 14.1.175 пункту 14.1 статті 14, пункти 54.1, 54.3 статті 54, пункт 56.18 статті 56, пункти 59.1, 59.3, 59.4 статті 59 Податкового кодексу України, пункти 2.2 3.5 Порядку направлення органами доходів і зборів податкових вимог платникам податків, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 10.10.2013 № 576, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 31.10.2013 за № 1840/24372, частини першої статті 51 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач зазначає, що підстави для накладення арешту відсутні, оскільки у відповідача немає податкового боргу. Так, податкові повідомлення-рішення, за якими визначені податкові зобов`язання, оскаржені до суду, тому зобов`язання за ними є неузгодженими. На час подання касаційної скарги податкові повідомлення-рішення скасовані судом. Податковий борг за авансовим внеском з податку на прибуток підприємств за січень 2013 року відсутній, оскільки податкова вимога, що направлена на суму такого боргу, скасована Дніпропетровським апеляційним адміністративним судом постановою від 02.07.2013 у справі № 804/2074/13-а. Податковий борг за авансовим внеском з податку на прибуток підприємств за лютий 2013 року та пеня, нарахована на суму податкових зобов`язань, також відсутній, оскільки відповідач не декларував цей внесок у податковій декларації та не отримував рішень контролюючого органу про визначення цього податкового зобов`язання, а також про нарахування пені, тому ці зобов`язання є неузгодженими, що виключає висновок про виникнення податкового боргу. Суд апеляційної інстанції незаконно прийняв зміну підстав позову, врахувавши податкову вимогу, прийняту у серпні, яка не була підставою для звернення з позовом і якої на час вирішення справи в суді першої інстанції не існувало.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19.02.2014 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.
Законом України "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)" від 02.06.2016 № 1401-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, статтю 125 Конституції України викладено в редакції, згідно з якою Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України.
Згідно з пунктом 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 2 червня 2016 року №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, з дня початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному цим Законом, Верховний Суд України, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України припиняють свою діяльність та ліквідуються у встановленому законом порядку.
Відповідно до пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016, постановою Пленуму Верховного Суду від 30.11.2017 №2 "Про визначення дня початку роботи Верховного Суду" днем початку роботи Верховного Суду визначено 15.12.2017.
Законом України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017, Кодекс адміністративного судочинства викладено в новій редакції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившева Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Хохуляк В.В., Шипуліна Т.М.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16.09.2019 призначив розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін на 17.09.2019.
Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить із такого.
Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини.
Контролюючий орган звернувся до суду з адміністративним позовом про накладення арешту на кошти та інші цінності відповідача - платника податків, що знаходяться у банку, на підставі підпункту 20.1.17 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України, обґрунтовуючи вимоги відсутністю у платника податку майна та наявністю податкового боргу в сумі 23 825 519,03 грн, який складається з:
7 242 895,99 грн, визначених за податковими повідомленнями-рішеннями від 26.02.2013 № 0000011400, № 0000021400, № 0000031400;
61 493,04 грн пені, нарахованої на суми податкових зобов`язань, визначених у зазначених податкових повідомленнях-рішеннях;
16 521 130,00 грн, несплачених відповідачем авансових внесків з податку на прибуток підприємств, зокрема в сумі 8 260 565 грн за січень 2013 року (на цю суму надіслана податкова вимога від 24.01.2013 № 4) та в сумі 8 260 565 грн за лютий 2013 року.
Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту органами державної податкової служби визначені статтею 94 Податкового кодексу України.
Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов`язків платника податків, наведене в пункті 94.1 статті 94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна.
Отже, норми статті 94 Податкового кодексу України регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту.
Водночас чинне законодавство розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків.
Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до пункту 94.10 статті 94 Податкового кодексу України накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом.
Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення контролюючого органу до суду.
Наведені норми кореспондуються з пунктом 94.4 статті 94 Податкового кодексу України, згідно з яким арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків, тобто компетенція щодо накладення арешту майна належить органу державної податкової служби, але така компетенція не поширюється на арешт коштів платника податку, який накладається за рішенням лише суду на підставі звернення контролюючого органу.
При цьому підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, визначені пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, є загальними.
Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів).
Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків.
Отже, арешт на кошти платника податків накладається за наявності підстав, визначених пунктом 94.2 статті 94 Податкового кодексу України, та не залежить від наявності рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.
Така правова позиція викладена також Верховним Судом у складі суддів першої палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 27.11.2018 у справі №820/1929/17 (касаційне провадження №К/9901/40847/18).
Водночас Податковим кодексом України передбачені також додаткові випадки накладення арешту на кошти платника податків, крім тих, що визначені статтею 94 цього Кодексу.