Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 9901/776/18 (провадження № 11-133заі19)
27 червня 2019 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) про визнання протиправним і скасування рішення, і постановою від 27 червня 2019 року залишила зазначену апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 січня 2019 року - без змін.
Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.
1. 13 вересня 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати протиправним і скасувати рішення ВРП від 07 серпня 2018 року № 2511/0/15-18, яким задоволено клопотання Генерального прокурора від 02 серпня 2018 року про продовження строку тимчасового відсторонення судді ОСОБА_1 від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням її до кримінальної відповідальності до набрання законної сили вироком суду або закриття кримінального провадження.
2. 01 жовтня 2018 року позивач подала до Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду заяву про відвід судді Смоковича М. І., яка була визнана необґрунтованою ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 18 жовтня 2018 року та залишена без задоволення ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 24 жовтня 2018 року.
3. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду рішенням від 24 січня 2019 року відмовив у задоволенні позову.
4. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що у разі передачі обвинувального акта щодо судді до суду Генеральний прокурор або його заступник вправі просити про застосування такого заходу забезпечення як тимчасове відсторонення судді на цій стадії кримінального провадження. Звернення прокурора на стадії судового провадження про відсторонення судді і рішення ВРП про його задоволення не повинно трактуватись як повторне звернення із клопотанням про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності або із клопотанням про продовження строку такого відсторонення стосовно судді в межах одного кримінального провадження. Клопотання про відсторонення судді на стадії судового провадження є відмінним (окремим) приводом відсторонення у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, яке відрізняється від клопотань, що застосовується на стадії досудового розслідування.
5. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
6. Окрім інших аргументів, ОСОБА_1 посилалася на те, що рішення Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2019 року у цій справі ухвалено неповноважним складом суду у зв`язку з необґрунтованою відмовою у задоволенні заяви позивача про відвід судді Смоковича М. І. від розгляду справи.
7. У відзиві на зазначену апеляційну скаргу ВРП просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на відсутність передбачених частиною першою статті 65 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП про продовження строку тимчасового відсторонення судді від здійснення правосуддя. Доводів з приводу вирішення питання відводу судді Смоковича М. І. відповідач не висловив.
8. Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
9. Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС України). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України (частина перша статті 77 КАС України).
10. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи (частина четверта статті 9 КАС України).
11. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша, третя та четверта статті 90 КАС України).
12. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (частини перша та третя статті 308 КАС України).
13. Суддя не може брати участі в розгляді адміністративної справи і підлягає відводу (самовідводу), зокрема за наявності інших обставин, які викликають сумнів у неупередженості або об`єктивності судді (пункт 4 частини першої статті 36 КАС України).
14. У пункті 20 Рекомендації CM/Rec (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов`язки вказано, що судді не можуть ефективно здійснювати правосуддя без довіри громадськості, адже вони є частиною суспільства, якому служать. Їм слід бути обізнаними щодо очікувань громадськості від судової системи та скарг на її функціонування.
15. У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН від 27 липня 2006 року №2006/23, йдеться про те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.
16. Суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду (стаття 1 Кодексу суддівської етики).
17. Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 р. (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
18. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) «безсторонність», як правило, означає відсутність упередженості або необ`єктивності, а її існування або відсутність можуть встановлюватися різними шляхами. Відповідно до усталеної практики Суду існування безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 повинно встановлюватися згідно з: (і) суб`єктивним критерієм, при якому мають ураховуватись особисті переконання та поведінка конкретного судді (тобто чи мав суддя будь-які особисті упередження або чи був він об`єктивним у цій справі); та (іі) об`єктивним критерієм, тобто шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд (та, серед інших аспектів, його склад) достатні гарантії для того, щоб виключити будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності. У контексті об`єктивного критерію, крім поведінки судді слід визначити, чи існують переконливі факти, які можуть викликати сумніви щодо його або її безсторонності. Це означає, щ