Постанова
Іменем України
16 вересня 2019 року
місто Київ
справа № 686/829/17
провадження № 61-31722св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Управління освіти Хмельницької міської ради,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року у складі судді Стефанишина С. Л. та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2017 року у складі колегії суддів: Костенка А. М., Гринчука Р. С., Грох Л. М.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у січні 2017 року звернулася до суду з позовом до Управління освіти Хмельницької міської ради, в якому просила визнати незаконним її звільнення з посади завідуючої Хмельницьким дошкільним навчальним закладом № 25 "Калинонька" (далі - ДНЗ № 25), скасувати наказ Управління освіти Хмельницької міської ради від 12 липня 2016 року № 666-к, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з моменту звільнення з роботи до моменту поновлення на роботі, виходячи із посадового окладу перед звільненням у травні та червні 2016 року в розмірі 2 868, 00 грн, визнати незаконним укладення з нею контракту як із завідуючою ДНЗ № 25, визнати, що вона перебуває у трудових відносинах з Управлінням освіти Хмельницької міської ради на підставі безстрокового трудового договору.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що її звільнення відбулося лише з формальних підстав, через закінчення строку дії контракту, без будь-яких попереджень та пропозицій щодо продовження дії контракту. Вважає, що її незаконно переведено на строковий контракт, адже вона була впевнена, що працює за безстроковим трудовим договором, своєї згоди на укладення саме строкового трудового договору не давала. Крім того, умови укладеного строкового контракту в порівнянні з трудовим договором значно погіршили її умови праці, також посилалася на те, що з нею як керівником ДНЗ не мав бути укладений контракт, оскільки це прямо не визначено положеннями Закону України "Про дошкільну освіту", порушує її законні права та інтереси.
Стислий виклад заперечень відповідача
Відповідач проти задоволення позову заперечував, зазначаючи, що укладення строкового контракту із ОСОБА_1 не суперечило чинному законодавству та не порушувало її трудових прав. Управління освіти Хмельницької міської ради просило врахувати пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що твердження ОСОБА_1 щодо невизначення строку трудового договору є помилковим. За висновками суду першої інстанції, відсутні порушення вимог частини другої статті 39-1 КЗпП України, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог. Звільнення позивача проведене з дотриманням вимог чинного законодавства, оскільки відповідач має право на визначення форми та умов договору з керівником комунального навчального закладу, у тому числі шляхом укладення контракту. Позивач сама подала заяву про укладення з нею строкового договору, ознайомилася з наказом про призначення на посаду завідуючої закладом 19 серпня 2008 року, погодилася з ним, приступила до роботи та до закінчення строкового договору не виявляла бажання щодо його переукладення на умовах безстрокового трудового договору.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що сторони реалізували своє волевиявлення щодо умов трудового договору, зокрема і щодо строку його дії, підписавши 05 червня 2013 року контракт, що цілком відповідає вимогам закону. Тому підстави для визнання незаконним укладення строкового трудового договору, встановлення факту безстрокових трудових відносин між сторонами відсутні. Така позиція відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1451цс15.
Також апеляційний суд зазначив, що пунктом 25 контракту, укладеного між сторонами, визначено, що цей контракт припиняється, трудові відносини з органом управління освітою розриваються після закінчення терміну дії контракту на підставі частини другої статті 36 КЗпП України. Отже, наказ Управління освіти Хмельницької міської ради від 12 липня 2016 року № 666-к про звільнення ОСОБА_1 з посади завідуючої Хмельницьким дошкільним навчальним закладом № 25 " Калинонька " у зв`язку з закінченням строку дії контракту на підставі частини другої статті 36 КЗпП України ґрунтується на вимогах закону та умовах контракту. Підстави для визнання оскаржуваного наказу незаконним, а відтак і поновлення позивача на посаді директора дошкільного навчального закладу відсутні.
Також за висновками апеляційного суду не можуть бути підставою для задоволення позову і твердження заявника про відсутність її заяви на укладення саме контракту, оскільки позивач сама добровільно підписала трудовий контракт 05 червня 2013 року з Управлінням освіти Хмельницької міської ради, у випадку небажання підписувати строковий трудовий контракт на визначений в ньому термін та працювати саме за безстроковим трудовим договором, мала можливість відмовитись від його підписання. Крім того, трудовий контракт є другим трудовим контрактом, укладеним між сторонами, позивач вже укладала трудовий контракт з Управлінням освіти з 19 серпня 2008 року до 15 липня 2013 року, працювала за цим контрактом, дій відповідача під час укладення як першого, так і другого контракту не оскаржувала, погоджувалась з його умовами та протягом всього часу його дії виконувала ці умови, що теж свідчить про її бажання та згоду на роботу за контрактом.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у жовтні 2017 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 29 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Хмельницької області від 10 жовтня 2017 року, постановити нове рішення про задоволення вимог позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суд першої інстанції під час ухвалення рішення не врахував спеціального законодавства, яке регламентує діяльність дошкільних закладів освіти, та не передбачає можливість укладання контрактів з керівниками дошкільних закладів. Натомість застосував до спірних правовідносин Закон України "Про загальну середню освіту" та Положення про загальноосвітній навчальний заклад, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 серпня 2010 року № 778, які не регулюють питання прийняття та звільнення керівників дошкільних навчальних закладів освіти.
Заявник зазначає, що другий контракт укладено без її заяви та рішень/розпоряджень керівника Управління освіти. ОСОБА_1 вважає, що після закінчення дії першого контракту мала бути звільнена та прийнята на роботу на підставі укладеного з нею нового контракту. Звільнення відбулось лише з формальним посиланням на закінчення строку дії контракту, без будь-яких попереджень та пропозицій продовження дії контракту. На переконання заявника, судами не враховано, що Управління освіти уклало із нею строковий контракт без будь-яких правових підстав, оскільки робота на посаді завідуючої дошкільним навчальним закладом за своїм характером може бути встановлена на невизначений строк.
При цьому, на її переконання, судами не враховано правила статті 39-1 КЗпП України, що трудові договори, що були переукладені один чи декілька разів, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 23, вважаються такими, що укладені на невизначений строк. Суди проігнорували довідку Державної інспекції навчальних закладів України, надану за результатами перевірки діяльності Управління освіти, де відображена позиція з питання переукладення контрактів декілька раз, що свідчить про порушення вимог статті 39-1 КЗпП України щодо звільнення працівника за частиною другою статті 36 КЗпП України.
На обґрунтування вимог касаційної скарги ОСОБА_1 також посилається на положення підпункту 5.3.6 Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 роки (далі - галузева угода), відповідно до якого рекомендовано не укладати строкові контракти, а також на Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 1998 року № 12-рп/98.
Також ОСОБА_1 зазначає, що судами не враховано, що призначення на посаду відбулось на підставі розпорядження Хмельницького міського голови від 05 грудня 1998 року № 574-р "Про укладення контрактів з керівниками підприємств, установ та організацій".
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Департамент освіти та науки Хмельницької міської ради, який є правонаступником Управління освіти Хмельницької міської ради, просить касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що чинне законодавство не забороняє укладення строкових контрактів із керівниками дошкільних навчальних закладів. ОСОБА_1 підписала контракт особисто, за власним бажанням та без будь-якого тиску. Довідка Державної інстанції навчальних закладів України та підпункт 5.3.6 галузевої угоди мають рекомендаційний характер.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України), касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України, судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Зазначену цивільну справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України.
За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-ІV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.