Постанова
Іменем України
16 вересня 2019 року
місто Київ
справа № 336/1689/16-ц
провадження № 61-12629св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3 , ОСОБА_4,
треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, Відділ по Шевченківському району служби (управління) у справах дітей Запорізької міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, та ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року у складі судді Голубкової М. А. та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року у складі колегії суддів: Гончар М. С., Кочеткової І. В., Маловічко С. В.,
ВСТАНОВИВ:
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Стислий виклад позиції позивача
ОСОБА_1 у березні 2016 року звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 та її малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, який у подальшому неодноразово уточнювала, просила виселити без надання іншого житлового приміщення ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 з житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, а саме: з кімнат № 1-1, площею 4, 2 кв. м, № 1-2, площею 9, 3 кв. м, № 1-3, площею 6, 5 кв. м, № 1-4, площею 7, 6 кв. м, № 1-5, площею 11, 1 кв. м, будинку літ А, А-1, позначених у технічному паспорті, виготовленому Товариством з обмеженою відповідальністю "Запорізьке міжміське бюро технічної інвентаризації" (далі - ТОВ "ЗМБТІ") станом на 10 травня 2011 року, визнавши їх такими, що втратили право користування цим житлом; вселити її, ОСОБА_1, у житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1, а саме: у кімнати № 1-1, площею 4, 2 кв. м, № 1-2, площею 9, 3 кв. м, № 1-3, площею 6, 5 кв. м, № 1-4, площею 7, 6 кв. м, № 1-5, площею 11, 1 кв. м, будинку літ А, А-1, позначені у технічному паспорті, виготовленому ТОВ "ЗМБТІ" станом на 10 травня 2011 року, в належні їй 11/75 частин будинку.
Позивач обґрунтовувала заявлені вимог тим, що 25 липня 2011 року вона набула у спільну часткову власність 11/75 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Іншими співвласниками будинку є ОСОБА_5 (11/75 частин), ОСОБА_6 (11/75 частин), ОСОБА_8 (8/25 частин) та ОСОБА_8 (6/25 частин).
Як стверджувала ОСОБА_1, за домовленістю співвласників у її користуванні, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 знаходяться кімнати № 1-1, площею 4, 2 кв. м, № 1-2, площею 9, 3 кв. м, № 1-3, площею 6, 5 кв. м, № 1-4, площею 7, 6 кв. м, № 1-5, площею 11, 1 кв. м, будинку літ. А, А-1, які є квартирою № 1 , загальною площею 38, 7 кв. м, у тому числі житловою площею 25, 2 кв. м, та літня кухня літ. Б, навіс літ. К, вбиральня літ. Г та сараї літ. В, літ. П., літ. О, позначені у технічному паспорті, складеному ТОВ "ЗМБТІ" станом на 10 травня 2011 року.
Іншими будівлями та спорудами користуються ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .
У частині будинку, яка належить їй, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 проживає ОСОБА_2 та її родина.
Оскільки ОСОБА_1 не надавала своєї згоди на проживання ОСОБА_2 та її родини у будинку, вважає, що відповідач підлягає виселенню без надання іншого житлового приміщення, як особа, що самоправно зайняла жиле приміщення.
Стислий виклад заперечень відповідача та позиція третіх осіб
Відповідач пояснила, що проживає у будинку зі своїми синами з дозволу свого батька ОСОБА_6, який також є співвласником цього будинку. Захоплення будинку зі сторони відповідача не було, вона не заважала своїй тітці ОСОБА_1 користуватися належною їй частиною будинку, хоча порядок користування будинком між його власниками не складався. Просила не вселяти позивача в 11/75 частин будинку, у позові про її виселення відмовити.
ОСОБА_5 надав суду пояснення, в яких зазначив, що йому із сестрою ОСОБА_1, братом ОСОБА_6 належить на праві власності по 11/75 частин житлового будинку кожному. У цій частині будинку самовільно проживає ОСОБА_2 з двома малолітніми дітьми.
Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року, з урахуванням ухвали Шевченківського районного суду м. Запоріжжя про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_2 з неповнолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 без надання іншого жилого приміщення із 11/75 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що складається із кімнат № 1-1, площею 4, 2 кв. м, № 1-2, площею 9, 3 кв. м, № 1-3, площею 6, 5 кв. м, № 1-4, площею 7, 6 кв. м, № 1-5, площею 11, 1 кв. м, будинку літ. А, А-1. Вселено ОСОБА_1 в 11/75 частин будинку АДРЕСА_1, а саме у кімнати № 1-1, площею 4, 2 кв. м, № 1-2, площею 9, 3 кв. м, № 1-3, площею 6, 5 кв. м, № 1-4, площею 7, 6 кв. м, № 1-5, площею 11, 1 кв. м, будинку літ. А, А-1.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що ОСОБА_2 своїм проживанням у будинку порушує права власника однієї із частин будинку, зокрема позивача у справі, а оскільки між власниками домовленість щодо користування будинком відсутня, під час вселення вона мала отримати згоду усіх власників, а не тільки свого батька. Оскільки позивач не надавала згоди відповідачу на проживання у її частині будинку, відповідач зі своєю родиною підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення. Позивачу законом гарантовано право на проживання у своєму власному житлі, а тому вона підлягає вселенню в належну їй частину будинку, яку має право використовувати на власний розсуд.
Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року змінено в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про виселення, зазначено: "Виселити ОСОБА_2 з неповнолітніми ОСОБА_3, 2008 року народження, та ОСОБА_4, 2015 року народження, без надання іншого жилого приміщення із "жилого будинку АДРЕСА_1 " замість "із 11/75 частин жилого будинку АДРЕСА_1, що складається із кімнати 1-1, площею 4.2 кв. м, 1-2 площею 9.2 кв. м, 1-3 площею 6,5 кв. м, 1-4 площею 7,6 кв. м., 1-5 площею 11, 1 кв. м, в будинку літ. А, А-1". В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції правильно керувався статтями 10,11, 57-60, 212, 213, 215 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), статтями 16, 317, 319, 321, 358, 369, 383, 386, 391 ЦК України, статтею 159 ЖК України та виходив із того, що ОСОБА_1 як співвласник будинку на праві спільної часткової власності (ідеальної частки 11/75) має право на усунення перешкод у користуванні її власністю у вигляді зазначеного будинку шляхом її вселення у цей будинок та виселення ОСОБА_2 з її неповнолітніми дітьми із цього будинку, оскільки на вселення останніх у цей будинок не було отримано, як того вимагає стаття 358 ЦК України, згоди усіх співвласників цього будинку та, зокрема ОСОБА_1 .
За висновками апеляційного суду суд першої інстанції не звернув належної уваги на те, що ОСОБА_1 у своїй останній уточненій позовній заяві просила вселити її ( ОСОБА_1 ) та виселити ОСОБА_2 з її дітьми саме із жилого будинку АДРЕСА_1 без зазначення розміру частки взагалі, а саме з кімнат: № 1-1, площею 4, 2 кв. м, № 1-2, площею 9, 3 кв. м, № 1-3, площею 6, 5 кв. м, № 1-4, площею 7, 6 кв. м, № 1-5, площею 11, 1 кв. м, будинку літ А, А-1. Вселивши ОСОБА_1 та виселивши ОСОБА_2 з її дітьми із 11/75 частин житлового будинку АДРЕСА_1, що складається з кімнат: № 1-1, площею 4, 2 кв. м, № 1-2, площею 9, 3 кв. м, № 1-3, площею 6, 5 кв. м, № 1-4, площею 7, 6 кв. м, № 1-5, площею 11, 1 кв. м, будинку літ А, А-1, суд першої інстанції, за висновками апеляційного суду, фактично вийшов за межі позовних вимог, що є порушенням вимог частини першої статті 11 ЦПК України 2004 року.
ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4 .
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у липні 2017 року, ОСОБА_2, діючи в свої інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3, та ОСОБА_4, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року, ухвалити нове рішення про залишення без задоволення позову ОСОБА_1
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4
Касаційна скарга обґрунтовується тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що заявник не чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні її власністю, між нею та співвласниками будинку укладено усний договір щодо проживання у ньому. Вважає, що реєстрація її місця проживання та її малолітніх дітей не є доказом можливості фактичного проживання за адресою реєстрації, а виселення зумовить порушення її права на повагу до житла.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 просить касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в своїх інтересах та в інтересах малолітніх ОСОБА_3, ОСОБА_4, відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що дозвіл батька заявника на проживання у будинку не має правового значення, оскільки співвласники розпоряджаються власністю за спільною згодою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги ОСОБА_6 .
У касаційній скарзі, поданій до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ засобами поштового зв`язку у липні 2017 року, ОСОБА_6 просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 22 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Запорізької області від 06 липня 2017 року, ухвалити нове рішення про залишення без задоволення позову ОСОБА_1
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, ОСОБА_6
Заявник зазначає, що оскаржуваними судовими рішеннями порушено його право на вільне користування та володіння власністю. Судами не враховано, що усі співвласники частин будинку надали усну згоду на проживання ОСОБА_2 у будинку.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
Відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_6 не надходили.
ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у березні 2018 року.
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.