Постанова
Іменем України
17 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 756/13546/16-ц
провадження № 61-31430св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Лесько А. О. (суддя-доповідач), Калараша А. А., Штелик С. П.,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 06 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня 2017 року,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва",
треті особи: Київська міська профспілка працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг, Профспілка первинної профспілкової організації комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва",
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" (далі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва"), треті особи: Київська міська профспілка працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг, Профспілка первинної профспілкової організації комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва", про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення компенсації за вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням.
Позовна заява мотивована тим, що позивач працював на посаді начальника юридичного відділу КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва", однак наказом від 12 жовтня 2016 року № 370-К його було звільнено з роботи у зв`язку з відсутністю на робочому місці
09 вересня 2016 року більше трьох годин підряд без поважних причин з
12:40 години до 16:35 години на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. Факт відсутності позивача на робочому місці було зафіксовано записом в журналі реєстрації відряджень підприємства; доповідною запискою заступника начальника відділу кадрів підприємства від 15 вересня 2016 року та актом про відсутність на робочому місці від 09 вересня 2016 року. 06 жовтня 2016 року рішенням Первинної профспілкової організації КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" на виконання подання в.о. директора підприємства було ухвалено рішення про надання згоди на звільнення позивача. 12 жовтня 2016 року президія Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери надала згоду на звільнення ОСОБА_1 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України. 13 жовтня 2016 року позивача було ознайомлено з наказом про звільнення та вручено трудову книжку. Позивач з оскаржуваним наказом не згоден, оскільки в той час він перебував на прийомі у народного депутата України ОСОБА_2, однак ні директор комунального підприємства, ні профспілкова організація не визнали його відсутність на роботі поважною причиною.
У зв`язку з викладеним позивач просив визнати незаконним та скасувати наказ від 12 жовтня 2016 року № 370-К про його звільнення з посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України; поновити його на посаді та стягнути з відповідача на його користь компенсацію за вимушений прогул у зв`язку з незаконним звільненням з роботи.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 06 липня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 30 серпня
2017 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Судові рішення мотивовані тим, що звільнення позивача з займаної ним посади у зв`язку із вчиненням прогулу на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України проведено відповідно до вимог законодавства про працю. Дисциплінарне стягнення до позивача було застосовано законно, оскільки дотримано строків його накладення, передбачених статтею148 КЗпП України, а також дотримано вимог статті 149 КЗпП України, оскільки відповідачем до застосування дисциплінарного стягнення до позивача було запропоновано надати пояснення, однак останній відмовився.
КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
У вересні 2017 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими. Зокрема звертає увагу, що суди обох інстанцій тягар доведення його невинуватості у здійсненні дисциплінарного проступку поклав на нього, а не відповідача у справі. Також вказує, що поза увагою судів залишилася та обставина, що він відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України від 08 жовтня 2016 року № 746 був затверджений у складі Громадської ради і на час відсутності його на роботі у спірний період, перебував у Народного депутата України ОСОБА_2, виконуючи громадські обов`язки, тому відповідно до статті 119 КЗпП йому має гарантуватися збереження місця роботи і середнього заробітку. Вказує, що про свою відсутність на робочому місці протягом вказаного періоду він зробив запису журналі відряджень, який знаходиться у відділі кадрів, тому адміністрація комунального підприємства була повідомлена про його відсутність. Також зазначав, що звернення відповідача до профкому для надання згоди на його звільнення вчинене неналежною особою, а подання щодо його звільнення було розглянуто з порушенням 15-денного терміну, встановленого статтею 39 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності".
АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
До суду касаційної інстанції надійшли заперечення відповідача на касаційну скаргу ОСОБА_1, у яких вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими та такими, що зводяться до незгоди з висновками судів. Вказано, що позивача було законно звільнено з посади відповідно до норм трудового законодавства. Зазначають, що прогул ОСОБА_1 не є відрядженням в розумінні трудового законодавства, так як ОСОБА_1 не здійснював жодних посадових обов`язків під час відрядження, покладених на нього наказом підприємства, оскільки жодних наказів про його відрядження відповідачем не видавалося. Наголошують на тому, що сам факт запису в книзі відряджень, внесений ОСОБА_1, не може вважатися належним чином оформленим наказом про відрядження. Крім того вказують, що позивачем належними доказами не доведено той факт, що він виконував громадські обов`язки в момент відсутності його на робочому місці, як і не доведено ту обставину, що він дійсно мав зустріч з народним депутатом ОСОБА_2, чиї інтереси він представляв на тій зустрічі та хто делегував його на таку зустріч та які питання, які стосувалися діяльності відповідача, він там вирішував.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Суди встановили, що ОСОБА_1 працював на посаді начальника юридичного відділу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва", починаючи з 04 березня 2015 року.
Наказом від 12 жовтня 2016 року № 370-К позивача було звільнено з займаної посади на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України, за прогул без поважних причин 09 вересня 2016 року в період часу з 12:40 години до 16:35 години
(а. с. 6-7).
Відповідно до цього наказу, підставою для звільнення позивача з роботи послужили: доповідна записка заступника начальника відділу кадрів Гавриленка О.В. від 15 вересня 2016 року (а. с.19); акт про відсутність на робочому місці позивача від 09 вересня 2016 року (а. с. 21); акт про відмову ОСОБА_1 надати письмові пояснення щодо відсутності на робочому місці
09 вересня 2016 року в період з 12:40 години до 16:35 години (а. с. 22); витяг з журналу реєстрації відряджень КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" про відсутність позивача на роботі у зазначений період, власноручно виконаний ОСОБА_1 ; рішення первинної профспілкової організації КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Оболонського району м. Києва" від 06 жовтня 2016 року про надання згоди на звільнення позивача з роботи за прогул (а. с. 16); рішення ради Київської міської профспілки працівників житлово-комунального господарства та сфери послуг про надання згоди на звільнення позивача з роботи (постанова від 12 жовтня 2016 року № 13) (а. с. 41-45, 46-47).
Статтею 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.
Для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності.
При розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом
4 статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).