ПОСТАНОВА
Іменем України
17 вересня 2019 року
Київ
справа №810/2816/18
адміністративне провадження №К/9901/14319/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А., суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДФС у Київській області
на ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року (судді: Вівдиченко Т.Р. (головуючий), Ганечко О.М., Кузьмишина О.М.)
у справі № 810/2816/18
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДФС у Київській області
про визнання протиправним та скасування рішення,
В С Т А Н О В И В:
У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі - ГУ ДФС у Київській області) про визнання протиправним та скасування рішення про опис майна у податкову заставу від 27 лютого 2018 року № 58.
Київський окружний адміністративний суд рішенням від 31 серпня 2018 року адміністративний позов задовольнив: визнав протиправним та скасував рішення про опис майна у податкову заставу від 27 лютого 2018 року № 58 ГУ ДФС у Київській області; стягнув на користь ОСОБА_1 судові витрати у сумі 704,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень - ГУ ДФС у Київській області.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року заяву ОСОБА_1 про розподіл судових витрат задоволено частково: стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Київській області судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000 грн. У задоволенні заяви на інші суми відмовив.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 20 березня 2019 року ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року про розподіл судових витрат залишив без змін.
28 березня 2019 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 22 400 грн щодо розгляду судом апеляційної скарги ГУ ДФС у Київській області на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року.
Розглянувши заяву позивача, Шостий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 17 квітня 2019 року задовольнив її частково: стягнув на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Київській області судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 4000 грн.
Не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції про розподіл судових витрат, ГУ ДФС у Київській області звернулося з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просило скасувати ухвалу Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 квітня 2019 року та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 у повному обсязі.
Зокрема, відповідач зазначив, що сума витрат на професійну правничу допомогу, стягнута судом апеляційної інстанції на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДФС у Київській області, не є співмірною зі складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг, значенням справи для позивача.
Позивач не скористався своїм правом подати відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Зазначеним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає з огляду на наступне.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
За змістом частин сьомої, дев`ятої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;