ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
10 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 922/96/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
та представників
позивача: не з`явились,
відповідача: Салій С.Ф. (керівник), Ляпін Д.Б. (ордер серії ЗР № 60507 від 10.09.2019),
прокуратури: Закусова О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Заступника прокурора Харківської області
на постанову Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2019 (колегія суддів у складі: Фоміна В.О. - головуючий, Геза Т.Д., Шевель О.В.)
та рішення Господарського суду Харківської області від 08.04.2019 (суддя Присяжнюк О.О.)
у справі № 922/96/19
за позовом Харківської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Харківської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський метизний завод"
про стягнення коштів,
В С Т А Н О В И В:
У січні 2019 року Харківська місцева прокуратура № 2 в інтересах держави в особі Харківської міської ради звернулась до Господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський метизний завод" (далі - ТОВ "Харківський метизний завод") про стягнення на користь Харківської міської ради безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати у сумі (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) 4 614 552, 93 грн. за користування без правовстановлюючих документів земельною ділянкою по пров. Метизний, 10, у м . Харкові, площею 4 033 га.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.04.2019, залишеним без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 30.05.2019, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Судами обох інстанцій встановлено, що згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно нежитлові будівлі літ. "Ж-1" 121,3 м2, літ. "С-3" 8 716 м2, літ. "Т-3" 7 049 м2, літ. "Х1-1"188,1 м2, літ. "Х-1" 785,8 м2, літ. "Х2-1" 193,4 м2, літ. У-4" 1 487,5 м2, літ. "Ф-1" 644,4 м2, літ. "Ю-1" 34,2 м2, літ. "Ш-1" 5,6 м2, літ. "Ц-1" 104 м2, літ. "Я-1" 11,5 м2 по пров . Метизному, 10, у м. Харкові належать на праві приватної власності ПАТ "Харківський метизний завод" (правонаступником якого є ТОВ "Харківський метизний завод") на підставі наказу Фонду державного майна України.
Головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту територіального контролю Харківської міської ради Марковим А.Ю. 09.02.2017 проведено комплекс перевірочних заходів щодо земельної ділянки, яка розташована по пров. Метизному, 10 у м. Харкові, за результатами чого складено акт огляду земельної ділянки, у якому зазначено, що земельна ділянка по пров. Метизному, 10 орієнтовною площею 4,0331 га огорожена та використовується для експлуатації та обслуговування нежитлових будівель (виробничі).
Відповідно до листа Управління Держгеокадастру у Харківській області від 17.03.2017 №19-20.08-3-1184/20-17 станом на 29.12.2012 в управлінні не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або право користування на спірну земельну ділянку.
Посилаючись на те, що відповідач не набув належних прав власності або користування на земельну ділянку загальною площею 4,0331 га по пров. Метизному, 10 у м. Харкові, у зв`язку з чим використовує земельну ділянку без достатніх правових підстав і не сплачує орендної плати, прокурор звернувся до Господарського суду Харківської області з даним позовом, в якому на підставі ст.ст. 1212-1214 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просив стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати в сумі 4 614 552, 93 грн. за період з 01.01.2016 по 30.06.2018.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що земельна ділянка під нерухомим майном, що належить відповідачу, не сформована як об`єкт цивільних прав в розумінні ст. 791 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), що виключає можливість обчислення розміру безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, а тому розмір заявлених до стягнення позовних вимог є недоведеним. Суд першої інстанції вказав, що відсутність підстав для виникнення орендних правовідносин в порядку Закону України "Про оренду землі" унеможливлює одержання позивачем орендної плати за користування цими земельними ділянками, що, в свою чергу, унеможливлює застосування ст. 1212 ЦК України у разі її несплати.
Підтримуючи висновки місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд зазначив, що нормативна грошова оцінка вартості земельної ділянки є обов`язковим доказом для встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення такої справи, зокрема щодо площі земельної ділянки для розрахунку суми недоотриманих доходів позивача, а також щодо визначення розміру орендної плати за земельні ділянки на підставі нормативної грошової оцінки. Проте у матеріалах справи відсутні докази проведення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, відповідні витяги про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 4,033 га по пров. Метизному, 10 у м . Харкові за 2016-2018 роки також відсутні. Таким чином, визначений прокурором розмір зобов`язання шляхом арифметичного розрахунку не є належним доказом на підтвердження заявленої до стягнення суми.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, Заступник прокурора Харківської області звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права, що призвело до помилкового висновку про відмову в позові.
Так скаржник зазначає, що:
- судами не взято до уваги, що обов`язок розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки покладено на особу, зацікавлену в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, тобто на відповідача. При цьому, відповідно до чинного законодавства, позивач позбавлений можливості самостійно здійснити розробку проекту землеустрою;
- позивачем вжито заходи самоврядного контролю та здійснено відповідний розрахунок безпідставно збережених коштів, а матеріали справи містять належні, достатні та допустимі докази на підтвердження цих обставин;
- для розрахунку розміру безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за використання земельної ділянки комунальної власності та вирішення справи по суті не потрібен Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки;
- для врегулювання судом кондикційних правовідносин між позивачем та відповідачем не потрібен факт наявності сформованої земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав, а потрібно встановити фактичну площу земельної ділянки, яку використовує набувач майна та розмір безпідставно збережених коштів;
- суд апеляційної інстанції не взяв до уваги висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/3412/17.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.08.2019 відкрито провадження за касаційною скаргою, призначено її до розгляду у відкритому судовому засіданні на 10.09.2019 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 04.09.2019.
До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому відповідач посилається на помилковість доводів останньої.
Прокурором відділу забезпечення представництва у Верховному Суді Генеральної прокуратури України до початку судового засідання 10.09.2019 подання клопотання, в якому він просить касаційну скаргу задовольнити, а у тому разі, якщо колегія суддів дійде висновку про необхідність відступу від позицій Верховного Суду в аналогічних справах № 922/2976/17 та № 922/3412/17 - передати справу № 922/96/19 разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Так, у вказаному клопотанні прокурор посилається на висновки, викладені у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в аналогічній справі № 922/2976/17, у якій зазначено, що розрахунок орендної плати за спірну земельну ділянку правомірно здійснений на підставі Земельного кодексу України, Податкового кодексу України, Порядку впровадження нормативної грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 25.09.2013 №1269/13, Положення про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові, затвердженого рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 №41/08, рішення Харківської міської ради від 03.07.2013 №1209/13 "Про затвердження "Технічної документанції з нормативно грошової оцінки земель міста Харкова станом на 01.01.2013р.".
Крім цього, у постанові від 23.05.2018 у справі № 922/3412/17 Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи постанову апеляційного господарського суду, зазначила, що поза увагою суду апеляційної інстанції залишився доказ, наданий Харківською міською радою, що встановлює фактичний розмір земельної ділянки, яку використовує відповідач, - акт обстеження, визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки від 04.09.2017, складений Департаментом територіального контролю Харківської міської ради на виконання самоврядних повноважень позивача, визначених приписами Земельного кодексу України та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".
Відповідно до ч. 4 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.
Оскільки колегія суддів у даній справі не відступає від висновків Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права, викладених у постанові від 23.05.2018 у справі № 922/3412/17, вказане клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду підлягає залишенню без задоволення.
Заслухавши доповідь головуючого судді, пояснення прокурора та представників відповідача, переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Відповідно до ст. 80 ЗК України суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.
Згідно з положеннями ч.ч. 1 ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.
У силу ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч. 1 ст. 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Згідно з п. "д" ч. 1 ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За змістом вказаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.
Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).