ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 6-23/08
Провадження № 14-367цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
учасники справи:
заявник - відділ державної виконавчої служби Дубенського міськрайонного управління юстиції (далі - ВДВС Дубенського МУЮ),
стягувач - Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк"),
боржник - ОСОБА_1,
розглянула в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ПАТ "Ощадбанк"
на ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2017 року у складі колегії суддів Бондаренко Н. В., Григоренка М. П., Шимківа С. С.
у цивільній справі за поданням ВДВС Дубенського МУЮ, стягувач - ПАТ "Ощадбанк", боржник - ОСОБА_1, про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1 та
ВСТАНОВИЛА:
Короткий зміст вимог
У липні 2008 року ВДВС Дубенського МУЮ звернувся до суду з поданням про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України ОСОБА_1 .
На обґрунтування вказаних вимог зазначив, що на виконанні у ВДВС Дубенського МУЮ перебуває п`ять виконавчих документів про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь стягувачів. Ці виконавчі документи прийняті у 2006, 2007, 2008 роках.
Станом на час звернення до суду з указаним поданням ОСОБА_1 не виконав своїх боргових зобов`язань за жодним з виконавчих документів.
Посилаючись на положення статті 6 Закону України від 21 січня 1994 року № 3857-XII "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (далі - Закон № 3857-XII), згідно з якою громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, зокрема, якщо діють неврегульовані договірні чи інші невиконані зобов`язання, - до виконання зобов`язань, заявник просив подання задовольнити.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 14 липня 2008 року тимчасово обмежено ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України до виконання ним своїх зобов`язань.
Суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 має боргові зобов`язання за п`ятьма виконавчими документами на загальну суму 64 483 грн. Оскільки ОСОБА_1 має паспорт громадянина України, що дає право на виїзд з України, а тому може ухилитися від виконання боргових зобов`язань.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 січня 2017 року ухвалу Дубенського міськрайонного суду Рівненської області від 14 липня 2008 року скасовано, провадження у справі закрито.
Закриваючи провадження у справі, апеляційний суд послався на пункт 1 частини першої статті 205 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та зробив висновок, що подання не підлягало розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини регулюються Законом № 3857-XII і дії відповідних органів щодо обмеження виїзду ґрунтуються не на судовому рішенні, а на нормах цього Закону і можуть перевірятися в судовому порядку за скаргою особи, яка зазнала обмеження, в порядку адміністративного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У лютому 2017 року ПАТ "Ощадбанк" подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просило скасувати ухвалу апеляційного суду та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд зробив помилковий висновок, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Апеляційний суд не взяв до уваги положення частини першої статті 377-1 ЦПК України та Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 606-XIV), який був чинним на час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому помилково вважав, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі за вказаною касаційною скаргою.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким ЦПК України викладено в новій редакції.
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України в редакції цього Закону провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У квітні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року справу призначено до судового розгляду, а ухвалою від 26 червня 2019 року - передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину шосту статті 403 ЦПК України, яка передбачає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб`єктної юрисдикції.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу прийнято для продовження розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у порядку письмового провадження.
Позиція Великої Палати Верховного Суду
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
У статті 124 Конституції України закріплено, щоправосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних і юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.