Постанова
Іменем України
12 вересня 2019 року
м. Київ
справа №604/1038/16-ц
провадження №61-42076св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Висоцької В. С. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на заочне рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 січня
2018 року у складі судді Сташківа Н. Б. та постанову апеляційного суду Тернопільської області від 03 липня 2018 року у складі колегії суддів Парандюк Т. С.. Дикун С. І., Храпак Н. М.,
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, в якому просив стягнути з відповідача на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 1 424 820,50 грн, з яких: 963 000 грн основного боргу, 44 403,10 грн - три проценти річних; 92 448,00 грн - інфляційні витрати; 32 4969,40 грн проценти від суми позики.
Позов мотивовано тим, що 09 квітня 2015 року між позивачем та відповідачем укладено договір позики у формі розписки, відповідно до умов якого відповідач отримав у позику строком до 15 квітня 2015 року у розмірі 963 000 грн та зобов`язався повернути отримані кошти.
У визначений сторонами строк, відповідач, кошти не повернув, на вимоги позивача щодо їх повернення не реагує, що є підставою для стягнення вказаної суми із застосуванням положень частини другої статті 625 ЦК України та стягнення 3% річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Заочним рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області від 16 січня 2018 року, залишеним без змін постановою апеляційного суду Тернопільської області від 03 липня 2018 року, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 1 424 820,50 грн, з яких: 963 000 грн - основного боргу, 44 403,10 грн -
3% річних; 92 448 грн - інфляційні витрати; 324 969,40 грн - проценти від суми позики.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в розмірі 6890 грн.
Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду мотивовані тим, що між сторонами існують договірні відносини з повернення позики, отриманої ОСОБА_2 від ОСОБА_1, але не повернутої, про що свідчить наявність у позикодавця оригіналу розписки. Доказів на спростування невірності нарахування позивачем суми інфляційних втрат, 3% річних за невиконання вчасно грошового зобов`язання відповідачем суду не надано. Договір позики за його безгрошовістю відповідачем не оспорювався. Отже, судом вірно застосована до відповідача цивільно-правова відповідальність, передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, оскільки останнім прострочено виконання саме грошового зобов`язання.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені у справі рішення та відмовити у позові.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Доводи касаційної скарги зводяться до того, що відповідач не отримував грошових коштів від позивача, договору позики з ним не укладав, грошові кошти не отримував.
Вирішуючи даний спір, суди не врахували, що текст розписки взагалі не містить інформації про грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, про будь- які умови їх отримання, а також про зобов`язання ОСОБА_2 щодо повернення отриманих коштів. У даному випадку відсутня така істотна умова договору, як предмет договору, що свідчить про неукладення договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Висновки судів про отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_1 саме грошових коштів в сумі 963 000 грн та про зобов`язання ОСОБА_2 повернути такі грошові кошти, не підтверджено жодними належними, допустимими і достовірними доказами, а тому є виключно припущеннями суду.
Так, у розписці ОСОБА_2 вказує що він отримав позичково від ОСОБА_1 963 000 грн, тобто у даному випадку взагалі йде мова про договір позички, який врегульовано Главою 60 ЦК України, а не про договір позики (параграф 1 Глави 71 ЦК України), як вказали суди у своїх рішеннях.
Згідно зі статтею 827 ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
За таких обставин, у позивача не було підстав для звернення до суду з вимогами про стягнення з ОСОБА_2 боргу за договором позики.
Відзив на касаційну скаргу позивачем не подано.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права