У Х В А Л А
09 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 200/12423/18-а
Провадження №11-832апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
розглянула матеріали касаційної скарги Товариства з додатковою відповідальністю "Будівельник" (далі - Товариство) на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 23 січня 2019 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2019 року за позовом Товариства до Краматорської міської ради (далі - Міськрада) про зобов`язання вчинити діїта
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2018 року Товариство звернулося до суду з позовом до Міськради, у якому просило усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою та розташованими на ній спорудами, наданою у користування на праві оренди відповідно до рішення Міськради від 31 вересня 2008 року № 38/V-48.
Донецький окружний адміністративний суд ухвалою від 23 січня 2019 року, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2019 року, закрив провадження в цій справі з посиланням на пункт 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Не погодившись із вказаними судовими рішеннями, Товариство у травні 2019 року подало касаційну скаргу до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 13 червня 2019 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою, а ухвалою від 07 серпня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв`язку з оскарженням учасником справи судових рішень з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
За правилами частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
Оскільки в касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність правових підстав для прийняття цієї справи до розгляду.
З огляду на те, що предметом перегляду в цій справі є судові рішення судів першої та апеляційноїінстанцій, зокрема, щодо правильності застосування судами норм процесуального законодавства, а характер спірних правовідносин не вимагає участі сторін у судовому засіданні, незважаючи на клопотання Товариства про розгляд справи за його участю, Велика Палата Верховного Суду призначає розгляд справи в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами без виклику учасників справи.
При цьому Велика Палата Верховного Суду враховує практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах у контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція), яка свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не в кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі "Аксен проти Німеччини", заява № 8273/78; рішення від 25 квітня 2002 року у справі "Варела Ассаліно проти Португалії", заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник (в одній із зазначених справ) не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.