Постанова
Іменем України
11 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 211/5092/16-ц
провадження № 61-38326св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Довгинцівсього районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року у складі судді Папариги В. А. та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що із 18 березня 2008 року по 14 лютого 2011 року він перебував із відповідачем у зареєстрованому шлюбі. До шлюбу ОСОБА_2 взяла кредит у банку для розвитку свого бізнесу. Оскільки самостійно вона не змогла погасити кредит, відповідач запропонувала йому надати їй у тимчасове користування (позику) грошові кошти у сумі 123 000,00 дол. США. 26 червня 2008 року він перерахував кошти у розмірі 110 000,00 дол. США, а 30 червня 2008 року ще 13 000,00 дол. США. Підставою для здійснення цих банківських операцій зазначено "ЗАЕМ" (позика). 27 червня 2008 року ОСОБА_2 заповнила розпорядження на кредитний переказ грошових коштів в Україну, в ПАТ "РайффайзенБанк Аваль". Одночасно ОСОБА_2 разом із переказом заповнила декларацію на отримання коштів, де зазначила походження коштів як "ЗАЕМ" (позика). У квітні 2009 року відповідач повідомила його про бажання розлучитися з ним, у зв`язку з чим він запропонував повернути отримані нею у позику грошові кошти, але до цього часу відповідач борг не повернула, що змушує його звернутися до суду.
Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 3 147 570,00 грн, що відповідно до курсу Національного банку України на день звернення із позовом до суду складає 123 000,00 дол. США.
Рішенням Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Скасовано заходи забезпечення позову застосовані ухвалою Доагинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 січня 2017 року, якою накладено арешт на майно, що належить ОСОБА_2
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що докази, подані позивачем не містять підтвердження, що рахунок на який перераховувалися грошові кошти дійсно належить ОСОБА_2, і що саме вона отримувала вказані у позовній заяві грошові кошти, оскільки всі документи надані без зазначення підпису ОСОБА_2 та в перекладі з болгарської мови. Крім того, позивачем пропущений строк позовної давності для звернення до суду із цим позовом.
Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2018 року рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року змінено. Виключено з мотивувальної частини рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року посилання на пропуск строку позовної давності, як на підставу для відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення суду залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем, відповідно до вимог статей 10, 60 ЦПК України 2004 року та статей 12, 82 ЦПК України не доведено укладення договору позики з ОСОБА_2 та наявності у неї боргового зобов`язання. Разом із тим, оскільки суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позову з підстав його недоведеності застосував до спірних правовідносин строк позовної давності, то ці висновки суду підлягають виключенню з мотивувальної частини.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги
У червні 2018 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Довгинцівсього районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 27 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2018 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що довіреність у простій письмовій формі видана Представництвом Національної Асоціації Адвокатів України у Французькій Республіці м. Канни адвокату Киці Л. А. на представництво інтересів ОСОБА_1 є нікчемною, не створює правовідносин представництва і вказана особа була допущена до участі у справі як представника позивача без жодної правової підстави. Аналогічно безпідставним є процесуальне рішення суду апеляційної інстанції про допуск до участі у справі представника відповідача адвоката Бляхарського А. А., оскільки відповідний ордер поданий ним на підтвердження повноважень обмежується виключно судом першої інстанції. ОСОБА_1 постійно проживає у Республіці Болгарія, а тому суди не забезпечили йому вручення судової повістки, у порядку визначеному цим Кодексом та міжнародними договорами. Заявляючи про застосування позовної давності відповідна сторона визнає допущені нею правопорушення, проте посилається на пропуск строку на звернення до суду, як на єдину і самостійну підставу для відмови у позові.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 09 липня 2018 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду - без змін.
Судом встановлено, що сторони із 18 березня 2008 року по 14 лютого 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі.
Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказував на те, що відповідач отримала від нього у позику грошові кошти та надав суду такі докази:
- копію посвідчення про здійснення перерахунку 26 червня 2008 року на ім`я ОСОБА_2 на рахунок НОМЕР_1 коштів у розмірі 110 000,00 дол. США та 30 червня 2008 року на цей же рахунок 13 000,00 дол. США. Підставою для здійснення цих банківських операцій у вказаному посвідченні зазначено "ЗАЕМ" (позика);
- копії декларації від 26 червня 2008 року на отримання коштів, де начебто власноруч ОСОБА_2 зазначила походження коштів як "ЗАЕМ" (позика) та розпорядження від 27 червня 2008 року на кредитний переказ грошових коштів в Україну в ПАТ "РайффайзенБанк Аваль", заповнених начебто від імені ОСОБА_2 ;
- копію ордера переказу грошей у сумі 13 000,00 дол. США в якому заначено отримувачем ОСОБА_2 та рахунок НОМЕР_1, поручителем ОСОБА_1, підстава перерахунку "ЗАЕМ" (позика);
- копію договору про кредит "житла" № 31167 /23.06.2008 року, укладеного між АО "Аліанц Банк Борлгарія" АД (банк) та ОСОБА_10 (позичальник) на суму 155 000,00 дол. США, в забезпечення якого банком прийнято нерухомість, що знаходиться по АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_1 на підставі нотаріального акта продажу нерухомого майна від 17 лютого 2005 року.
Нормативно-правове обґрунтування
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов`язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.