ПОСТАНОВА
Іменем України
13 вересня 2019 року
Київ
справа №805/3130/15-а
адміністративне провадження №К/9901/19803/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
здійснивши попередній розгляд касаційної скарги Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Донецькій області
на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року (головуючий суддя - Кошкош О.О.)
та на ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року (колегія суддів: головуючий суддя - Ляшенко Д.В., судді - Ястрєбова Л.В., Компанієць І.Д.)
у справі №805/3130/15-а
за позовом Добропільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будкомплект"
про стягнення податкового боргу,
ВСТАНОВИВ:
У липні 2015 року Добропільська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління Державної фіскальної служби у Донецькій області (далі - Добропільська ДПІ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Будкомплект" (далі - Товариства) про стягнення податкового боргу.
В обґрунтування позовних вимог Добропільська ДПІ зазначила, що станом на 14 липня 2015 року за підприємством значиться податковий борг у сумі 103 393 грн 69 коп., що не сплачений Товариством у добровільному порядку, а тому підлягає стягненню з відповідача за відповідним позовом контролюючого органу.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 18 серпня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 19 січня 2016 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що в силу положень Закону України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" відповідач звільнений від сплати орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності як такий, що зареєстрований та здійснює свою господарську діяльність у населеному пункті, на території якого здійснювалась антитерористична операція.
Не погодившись з зазначеними рішеннями судів першої та апеляційної інстанції відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просив їх скасувати.
В обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає, що єдиним достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підставу для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежне виконання) зобов`язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України. При цьому вказує на те, що відповідачем жодних сертифікатів до Добропільської ДПІ не подавалось.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 17.03.0216 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача.
09 лютого 2018 року касаційну скаргу передано до Верховного Суду в порядку передбаченому Розділом VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції від 03.10.2017).
Пунктом 4 частини першої Розділу VІІ "Перехідні положення" КАС України (в редакції, що діє з 15 грудня 2017 року) передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Від позивача відзиву на касаційну скаргу не надійшло, що не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Як вірно встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується сторонами за ТОВ "БУДКОМПЛЕКТ" рахується заборгованість зі сплати орендної плати з юридичних осіб, що утворилась в результаті несплати основної суми орендної плати за землі за грудень 2014 року - травень 2015 року у розмірі 85 571, 24 грн та нарахованої пені за несвоєчасну сплату у розмірі 17 822, 45 грн.
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення зазначеної суми заборгованості з відповідача.
Спірні правовідносини регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України) та Законом України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" в редакції, що були чинними на момент їх виникнення.
Відповідно до підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 ПК України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.
Плата за землю - загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Згідно із підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов`язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов`язання.
Пунктом 95.1 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Відповідно до пункту 57.1 статті 57 ПК України платник податків зобов`язаний самостійно сплатити суму податкового зобов`язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов`язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі (пункт 286.2 статті 286 ПК України).
Закон України "Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції" від 2 вересня 2014 року №1669-VІІ (в редакції, що була чинна на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон України №1669-VІІ) визначає тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб`єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції, та осіб, які проживають у зоні проведення антитерористичної операції або переселилися з неї під час її проведення.