ПОСТАНОВА
Іменем України
12 вересня 2019 року
м. Київ
справа №826/6879/16
адміністративне провадження №К/9901/44568/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П,
розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу
за касаційною скаргою Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни
на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2017 (суддя Вєкуа Н.Г.) та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 (колегія у складі суддів Земляної Г.В., Лічевецького І.О. Сорочко Є.О.)
у справі № 826/6879/16
за позовом ОСОБА_1
до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про визнання протиправними та неправомірними дій, зобов`язання вчинити дії.
І. РУХ СПРАВИ
1. 29.04.2016 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, в якому просила:
- визнати протиправним і неправомірним включення відповідачами належних позивачу та заявлених позивачем до ПАТ "КБ "Надра" кредиторських вимог другої черги на суму 219 180, 99 грн до кредиторських вимог ПАТ "КБ "Надра" 7 черги;
- зобов`язати відповідачів змінити черговість належних позивачу кредиторських вимог до ПАТ "КБ "Надра" на суму 219 180, 99 грн. та віднести їх до кредиторських вимог ПАТ "КБ "Надра" 2 черги.
2. Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2017, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.10.2017 позов задоволено частково:
- визнано протиправним включення Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюковою Іриною Олександрівною кредиторських вимог ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра" на суму 219 180, 99 грн до кредиторських вимог 7 черги у реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Надра";
- зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкову Ірину Олександрівну змінити черговість кредиторських вимог ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра" на суму 219 180, 99 грн та віднести їх до кредиторських вимог 2 черги у реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Надра";
- відмовлено у задоволенні інших позовних вимог.
3. 07.11.2017 до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга Відповідача на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.08.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.11.2017. У касаційній скарзі скаржник просив скасувати зазначені судові рішення ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
4. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 08.11.2017 відкрито касаційне провадження.
5. Відповідач клопотав про зупинення виконання оскаржуваного рішення, однак ухвалою від 08.11.2017 Вищий адміністративний суд України відмовив в задоволенні такого клопотання.
6. У зв`язку з ліквідацією Вищого адміністративного суду України 22.03.2018 справу було передано на розгляд до Верховного Суду.
7. Відповідач клопотав про передачу справи до Великої Палати Верховного Суду, оскільки під час розгляду справи постає питання про належність спору до юрисдикції адміністративних судів, але це питання вже було вирішено ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.09.2016.
8. Відповідач клопотав про розгляд справи за участі сторін, однак ухвалою від 09.09.2019 Верховний Суд відмовив в задоволенні такого клопотання.
9. Позивач клопотав про зупинення провадження у справі, однак ухвалою від 09.09.2019 Верховний Суд відмовив в задоволенні такого клопотання.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
10. Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що постановою Правління Національного банку України від 05.02.2015 №83 ПАТ "КБ" Надра" віднесено до категорії неплатоспроможних, водночас відповідно до Рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд гарантування) 05.02.2015 №26 з 06.02.2015 року розпочата процедура виведення Банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування на тимчасову адміністрацію в ПАТ "КБ" Надра".
11. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних від 23.04.2015 №85 продовжено строки здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "НАДРА" до 05.06.2015 включно та продовжено повноваження уповноваженої особи Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "КБ "НАДРА" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкової Ірини Олександрівни до 05.06.2015 включно.
12. Відповідно до постанови Правління НБУ від 04.06.2015 №356 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "КБ "НАДРА" виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення від 05.06.2015 №113 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "КБ "НАДРА" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ "КБ "НАДРА" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію ПАТ "КБ "НАДРА" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Стрюкову Ірину Олександрівну строком на 1 рік з 05.06.2015 до 04.06.2016 включно.
13. Також судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 працювала у ПАТ КБ "Надра" на посаді менеджера проекту Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі Генерального департаменту дистриб`юції. При звільненні 13.02.2009 відповідач не провів із позивачем розрахунок у повному обсязі.
14. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29.07.2015, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 03.09.2015 та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.06.2016, у справі №761/11253/15-ц позов ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" про стягнення нарахованої та невиплаченої додаткової заробітної плати, компенсації частини втрати заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати та середнього заробітку за час затримки розрахунку - задоволено: стягнуто з Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Надра" на користь ОСОБА_1 компенсацію за роботу у вихідні дні у розмірі 1 665, 79 грн, суму індексації компенсації за роботу у вихідні дні у розмірі 1 325, 96 грн, середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 219 180, 99 грн, а всього 222 172, 74 грн.
15. 10.07.2015 ОСОБА_1 звернулась до Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Надра" із заявою про задоволення вимог кредитора на загальну суму 222 172,74 грн які складаються із зобов`язань з виплати сум, пов`язаних із трудовими відносинами та з оплатою праці, керуючись ч. 5 ст. 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
16. Відповідно до копії витягу з реєстру вимог кредиторів ПАТ "КБ "Надра" вих. від 10.11.2015 №29153 ОСОБА_1 визнана кредитором ПАТ "КБ "Надра". Кредиторські вимоги включено до 2 черги на суму 2 991, 75 грн. та до 7 черги на суму 219 180, 99 грн.
17. Не погоджуючись з діями відповідача щодо включення належних позивачу кредиторських вимог в ПАТ "КБ "Надра" на суму 219 180, 99 грн до 7 черги ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
18. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що дії відповідача щодо включення кредиторських вимог ОСОБА_1 до ПАТ "КБ "Надра" на суму 219 180, 99 грн. до кредиторських вимог 7 черги у реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Надра" протиправні та обґрунтовано зобов`язав відповідача віднести їх до кредиторських вимог 2 черги у реєстрі акцептованих вимог кредиторів ПАТ "КБ "Надра".
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
19. У касаційній скарзі відповідач наголошує, що висновки судів першої та апеляційної інстанції є передчасними, зробленими без повного та всебічного з`ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права.
20. Відповідно до чинного законодавства, в другу чергу можуть бути включені виключно вимоги щодо заробітної плати, в які не включаються вимоги щодо компенсації середнього заробітку за час затримки рахунку, також відповідач-1 наголошує на тому, що відповідачі діяли на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
21. Відповідач-1 вважає, що вимоги позивача щодо зміни черговості та віднесення його вимоги до 2 черги є безпідставними та необґрунтованими. Тому, на думку відповідача-1, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог позивача.
22. 04.07.2018 Позивач повідомив, що Відповідач виконав постанову суду добровільно та 13.12.2017 сплатив усю суму кредиторських вимог (за вирахуванням податків) на банківський рахунок позивача.
23. У заяві від 18.04.2019 Позивач просив врахувати висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні "Сутяжник проти Росії", та зазначав про недопустимість "правового пуризму" у справі.
24. Позивач наголошує на тому, що питання юрисдикції вже повставало у даній справі, оскільки ухвалою від 16.05.2016 Окружний адміністративний суд міста Києва відмовив у відкритті провадження у справі з огляду на те, що заявлені позивачем вимоги є предметом розгляду суду у межах цивільного, а не адміністративного судочинства. Однак ухвалою від 15.09.2016 Київський апеляційний адміністративний суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 та направив справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, оскільки спір у справі є публічно-правовим. Отже, суд апеляційної інстанції вирішив юрисдикційне питання у даній справі.
25. На думку позивача, враховуючи обставини цієї справи, для учасників спору не має значення, суд якої саме юрисдикції розглянув спір. Важливою є правильність його вирішення. Скасування рішення і закриття провадження у справі призведе до необхідності повторного подання тотожного позову. При цьому норми матеріального права, якими буде мотивовано позов, будуть ті самі, що й у справі, рішення по якій оскаржується.
26. Крім того, скасування рішення та закриття провадження у справі може мати для позивача негативні наслідки, які можуть виявитися неминучими та незворотніми, оскільки ПАТ КБ "Надра" перебуває в стані ліквідації, строк якої закінчується 03.06.2020. За час, впродовж якого справу за позовом позивача буде розглянуто іншим судом, майно банку може бути реалізоване, а кошти направлені на задоволення вимог кредиторів нижчої черги.
27. На думку позивача, закриття провадження у справі через те, що спірні правовідносини не мають ознак публічно-правового характеру, і спір необхідно розглядати за правилами цивільного судочинства, поставить під загрозу сутність гарантованого Конвенцією про захист прав та основоположних свобод права позивача на доступ до суду та на ефективний засіб юридичного захисту.
V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ
28. Перевіряючи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні даного спору, Суд зазначає наступне.
(а) щодо юрисдикції
29. Верховним Судом розглядались справи, в яких, як і у цій справі, стояло питання не включення кредиторських вимог позивача до реєстру акцептованих вимог кредиторів, зобов`язання відповідачів акцептувати (визнати) кредиторські вимоги позивача до банку як вимоги кредитора та внести їх до реєстру акцептованих вимог кредиторів банку.
30. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.04.2018 у справі № 826/7532/16, від 23.05.2018 у справі № 811/568/16, від 13.06.2018 у справі № 826/21368/15, у постанові Верховного Суду, зокрема, від 31.10.2018 у справі № 822/2513/16 висловлено думку, що справи цієї категорії не належать до адміністративної юрисдикції.
31. Суд погоджується з такими висновками. Проте, вважає, що порушення юрисдикції, в контексті обставин цієї справи, не повинно мати наслідком обов`язкове скасування судових рішень та закриття провадження.
32. Суд звертає увагу, що в усіх справах цієї категорії, розглянутих Великою Палатою Верховного Суду, серед доводів касаційних скарг були посилання на порушення юрисдикції.
33. Відповідно до ч. 6 ст. 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
34. Велика Палата Верховного Суду є єдиним складом суду, який уповноважений вирішувати юрисдикційні спори. Відповідаючи на доводи щодо порушення юрисдикції, Велика Палата повинна вирішити до юрисдикції якого саме суду належить розгляд справи. У разі, якщо виявиться, що справу вирішено судом з порушенням юрисдикції, Велика Палата закриває провадження. У такий спосіб Велика Палата тлумачить норми процесуального закону та спрямовує судову практику в русло однакового правозастосування.
35. Дещо інша ситуація складається, коли учасники справи не оскаржують судове рішення з мотивів порушення юрисдикції. Ці справи не передаються на Велику Палату, а розглядаються колегіями суддів (у певних випадках - судовими палатами).
36. Відповідно до абзацу 2 частини 1 ст. 354 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
37. Отже, скасування судових рішень та закриття провадження у справі, яка розглянута з порушенням предметної юрисдикції, незалежно від доводів касаційної скарги, має законні підстави, оскільки це прямо передбачено законом.
38. Однак це правило не може вважатися безумовним.
39. Верховний Суд вже висловлював позицію щодо неможливості скасування рішень, що набрали законної сили, з мотивів порушення лише юрисдикції, якщо юрисдикцій спір вже було вирішено судом.
40. Зокрема, у постанові від 05.09.2018 у справі №1107/58/12 Верховний Суд зазначив:
" 47. Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 354 КАС України (в редакції закону № 2147-VIII від 03.10.2017) порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.
48. Водночас, у ч.ч. 1, 2 ст. 3 КАС України визначено, що порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, цим Кодексом та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Отже, наведені положення абз. 2 ч. 1 ст. 354 КАС України необхідно застосовувати із врахуванням положень міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.
49. Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. При визначенні місця рішень Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) в системі джерел вбачається доцільним підтримати загальновизнаний підхід стосовно того, що за своєю правовою природою рішення ЄСПЛ є актами тлумачення Конвенції, а отже, як і прямі норми Конвенції та протоколів до неї, мають переважне застосування, порівняно із нормами національного законодавства, відповідно до положень ч. 2 ст. 3 КАС України.
50. У практиці ЄСПЛ проблема спорів щодо підсудності (юрисдикції) розглядається через декілька правових категорій, які мають враховуватися судом у кожному конкретному випадку, а саме "принцип правової впевненості", "легітимні сподівання" та "правовий пуризм".
51. Зокрема, у п. 39 рішення ЄСПЛ у справі "Буланов та Купчик проти України" (заяви №№ 7714/06 та 23654/08) зазначено:
"Суд не вважає за необхідне за даних обставин досліджувати, чи мали Верховний Суд або Вищий адміністративний суд юрисдикцію вирішувати по суті скарги заявників. Важливо те, що заявники не отримали вирішення їхніх скарг, оскільки Вищий адміністративний суд відмовився слідувати ухвалам Верховного Суду, які визначили підсудність цих справ. Такі відмови не тільки позбавили заявників доступу до суду, але й поставили під сумнів авторитет судової влади. Отримавши остаточні ухвали Верховного Суду, який за конституційним статусом є найвищим судовим органом та який надає роз`яснення щодо застосування законодавства, заявники мали легітимні сподівання, що ці ухвали не могли бути піддані сумніву. У цьому контексті Суд зазначає, що стаття 6 Конвенції вимагає від держави передбачити процесуальні засоби для ефективного та швидкого вирішення спорів щодо підсудності справ (див. рішення щодо прийнятності "Лойен проти Франції" (Loyen v. France), N 46021/99, від 6 квітня 2000 року, та mutatis mutandis рішення у справі "Діду проти Румунії" (Didu v. Romania), N 34814/02, пункт 29, від 14 квітня 2009 року)".
52. У п.п. 38, 39 рішення ЄСПЛ у справі "Сутяжник проти Росії" (заява № 8269/02) зазначено:
"…Суд вважає, що рішення від 17 червня 1999 року, залишене в силі постановою від 18 жовтня 1999 року, було законним. Наслідки рішення від 17 червня 1999 р дуже обмежені: це стосувалося тільки сторін у справі, і не суперечило іншому судовому рішенню. Суд приймає той факт, що як принцип, правила юрисдикції слід дотримуватися. Однак, при певних обставинах цієї справи Суд не знаходить нагальної соціальної необхідності, яка могла б виправдати відступ від принципу правової визначеності. Рішення було скасовано швидше заради правового пуризму, ніж для того, щоб виправити важливу судову помилку. Зрештою, за даних обставинах справи скасування рішення від 17 червня 1999 року, залишеного в силі 18 жовтня 1999 року, була непропорційною мірою, і повага до принципу правової визначеності повинна була переважати. Отже, було допущено порушення статті 6 § 1 Конвенції"
53. Згідно із практикою ЄСПЛ одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania) [GC], N 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). Категорія "легітимні сподівання", за своїм змістом, є вимогою передбачуваності закону, адже норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає громадянинові змогу керуватися цією нормою у своїх діях. Термін "правовий пуризм", як випливає з наведеного вище рішення ЄСПЛ "Сутяжник проти Росії", використовується для позначення випадків, коли судові рішення скасовуються судами вищих інстанцій не для цілей виправлення істотної судової помилки, однак з формальних причин.