ПОСТАНОВА
Іменем України
12 вересня 2019 року
Київ
справа №2а-5997/12/2670
провадження №К/9901/13400/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., судді Берназюка Я.О., судді Желєзного І.В., розглянувши в письмовому провадженні заяву державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про перегляд Верховним Судом України судового рішення в адміністративній справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,
УСТАНОВИВ:
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" адміністративно-господарських санкцій у розмірі 31151600,48 грн. та пені в розмірі 7769209,04 грн. за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2007 рік, всього - 38920809,52 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2017 року, позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів 38614214,28 грн., у тому числі: адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2007 рік у розмірі 30906206,40 грн. та пеню в розмірі 7708008,00 грн.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися апеляційний та касаційний суди, виходив з того, що відповідачем не працевлаштовано необхідну кількість осіб, яким встановлена інвалідність, як того вимагає закон, не передбачено для них вакансії та не надано до центрів зайнятості звітів по формі 3-ПН в кількості необхідній для виконання нормативу. Під час судового розгляду відповідачем не доведено обставин щодо вжиття Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" усіх залежних від нього заходів для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, та їх фактичного працевлаштування. Також, судами зазначено, що строк звернення до суду не пропущено, оскільки фактично підприємство зареєстровано як роботодавець у відділенні Фонду 8 лютого 2012 року та звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2007 рік за формою №10-ПІ подав лише 17 лютого 2012 року.
Не погоджуючись із ухвалою Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2017 року відповідач, в порядку глави 3 розділу 4 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент подачі заяви), подав до Верховного Суду України заяву про її перегляд на підставі пунктів 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України щодо неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 250 Господарського кодексу України, що на думку заявника підтверджується ухвалою Вищого адміністративного суду України від 20 листопада 2014 року (провадження №К/9991/66254/12). Крім того, заявник вважає, що оскаржуване рішення суду касаційної інстанції не відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13, щодо застосування норм статей 18, 18-1, 19, 20 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".
У заяві відповідач просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2017 року, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду України від 20 червня 2017 року відкрито провадження у справі за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів до державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені. Зупинено виконання постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2012 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2012 року та ухвали Вищого адміністративного суду України від 15 березня 2017 року до розгляду справи Верховним Судом України.
З 15 грудня 2017 року набрали чинності зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, внесені Законом України від 3 жовтня 2017 № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" (далі - Закон №2147-VIII), та почав роботу Верховний Суд.
Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону 2147-VIII) заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.
Отже, розгляд Касаційним адміністративним судом у складі Верховного Суду заяв про перегляд Верховним Судом України судових рішень здійснюються за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, які були чинними до 15 грудня 2017 року, тобто до внесення Законом №2147-VIII змін до цього Кодексу.
В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про наступне.
У рішенні, про перегляд якого подано заяву, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що державне підприємство не лише не працевлаштувало необхідну кількість осіб, яким встановлена інвалідність, як того вимагає закон, але й не передбачило для них вакансії та не надавало до центрів зайнятості звітів по формі 3-ПН в кількості необхідній для виконання нормативу, а державна служба зайнятості не мала змоги направити до відповідача інвалідів для працевлаштування, відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації і знань. У зв`язку з чим, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій щодо порушення відповідачем вимог Закону №875-XII.
Водночас, у постанові Верховного Суду України від 16 квітня 2013 року у справі № 21-81а13, наданій на підтвердження неоднакового правозастосування, судом встановлено, що підприємством (відповідачем) здійснено необхідні дії для працевлаштування інвалідів шляхом щомісячного направлення до центру зайнятості звітності з інформацією щодо можливості працевлаштування відповідної кількості інвалідів. Підприємство про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів звітувало міському центру зайнятості по формі 3-ПН. Тобто підприємство виділило робочі місця для працевлаштування інвалідів. Позивач інвалідів для працевлаштування не направляв. Підприємство не відмовляло у працевлаштуванні інвалідам за направленням центру зайнятості, що підтверджується листом Сєвєродонецького міського центру зайнятості від 7 травня 2012 року №13/4 -1546. Отже, відповідач у 2011 році вжив достатніх та залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. Виходячи з наведеного, суд дійшов висновку про дотримання відповідачем вимог статті 19 Закону № 875-XII, оскільки в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування.