ПОСТАНОВА
Іменем України
10 вересня 2019 року
Київ
справа №826/3785/16
адміністративне провадження №К/9901/28781/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в судовому засіданні без повідомлення сторін касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 (головуючий суддя - Шурко О.І., судді: Василенко Я.М., Кузьменко В.В.) у справі № 826/3785/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної податкової інспекції у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві) від 17.06.2015 №8236-17, податкову вимогу №299-16 від 27.01.2016, рішення про опис майна у податкову заставу №185 від 29.01.2016; стягнення з Державного бюджету України на користь позивача неправомірно нарахований та сплачений позивачем транспортний податок з фізичних осіб у розмірі 25000,00 грн.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 28.07.2016 позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним податкове повідомлення-рішення №8236-17 від 17.06.2015 прийняте ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві; визнано протиправним та скасовано рішення ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві про опис майна у податкову заставу №185 від 29.01.2016; визнано протиправним та скасовано податкову вимогу ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві №299-16 від 27.01.2016. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання протиправним спірного податкового повідомлення-рішення суд першої інстанції, з чим погодилась колегія суддів апеляційної інстанції, виходив з того, що застосування контролюючим органом положень Податкового кодексу України щодо оподаткування транспортним податком може мати місце не раніше наступного бюджетного періоду, тобто не раніше 2016 року, а тому обов`язок його сплати у позивача відсутній. З огляду на протиправність податкового повідомлення-рішення від 17.06.2015 №8236-17 суди дійшли висновку про наявність підстав для скасування прийнятих на його основі податкової вимоги №299-16 від 27.01.2016 та рішення про опис майна у податкову заставу №185 від 29.01.2016. Суди відмовили у задоволенні позовних вимог про скасування вказаного рішення, оскільки на час вирішення справи податкове повідомлення-рішення було відкликаним у зв`язку зі сплатою позивачем грошового зобов`язання та не порушувало права та свободи позивача. Крім того, колегією суддів апеляційної інстанції звернуто увагу, позивача на те, що визнання податкового повідомлення-рішення протиправним цілком достатньо для того щоб вимагати повернення помилкового сплачених коштів відповідно до статті 43 Податкового кодексу України.
Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 оскаржив його у касаційному порядку.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22.09.2016 та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що з огляду на протиправність прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення та рішень прийнятих на його підставі, приписи підпункту 60.1.1 пункту 60.1 статті 60 Податкового кодексу України не застосовуються до даних правовідносин і позивачу повинен бути повернутий неправомірно нарахований та сплачений ним транспортний податок в розмірі 25000,00 грн.
Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом апеляційної інстанції норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено попередніми судовими інстанціями, ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві згідно з підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 267.6 статті 267 Податкового кодексу України прийнято податкове повідомлення рішення від 17.06.2015 №8236-17, згідно з яким ОСОБА_1 нараховано суму податкового зобов`язання за платежем транспортний податок з фізичних осіб в розмірі 25000,00 грн.
27.01.2016 ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкову вимогу №299-16, якою повідомлено позивача, що станом на 26.01.2016 сума податкового боргу за узгодженим грошевим зобов`язанням становить 25000,00 грн.
Також контролюючим органом 29.01.2016 прийнято рішення №185 про опис майна позивача у податкову заставу.
Згідно з пунктом 8.3 статті 8 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов`язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
01.01.2015 набрав чинності Закон України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи", яким, зокрема, викладено в новій редакції статті 267 Податкового кодексу України та введено новий транспортний податок.
Так, згідно з підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об`єктами оподаткування.
Об`єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об`єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см. (підпункт 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
При цьому пунктом 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" рекомендовано органам місцевого самоврядування: у місячний термін з дня опублікування цього Закону переглянути рішення щодо встановлення на 2015 рік податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів житлової нерухомості, а також прийняти та оприлюднити рішення щодо встановлення у 2015 році податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) для об`єктів нежитлової нерухомості, податку на майно (в частині транспортного податку) та акцизного податку з реалізації суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.
Наведене відповідає вимогам пункту 10.2 статті 10 Податкового кодексу України, згідно з яким саме місцеві ради обов`язково установлюють податок на майно в частині транспортного податку, а також кореспондує положенням пункту 24 частини першої статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" та статті 143 Конституції України.
Так, з огляду на приписи пункту 4 Прикінцевих положень Закону України від 28.12.2014 №71-VIII "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" Київською міською радою рішенням від 28.01.2015 №58/923 "Про внесення змін до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 №242/5629" запроваджено в м. Києві новий податок на майно - транспортний податок на рівні 25000,00 грн., а також затверджено Положення про транспортний податок.
Разом з тим, відповідно до підпункту 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
Згідно зі статтею 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.