ПОСТАНОВА
Іменем України
10 вересня 2019 року
Київ
справа №2а-5917/12/1470
адміністративне провадження №К/9901/9659/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Хохуляка В.В.,
суддів - Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.09.2013 (суддя - Брагар В.С.) та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015 (головуючий суддя - Домусчі С.Д., судді: Кравець О.О., Шеметенко Л.П.)
у справі № 2а-5917/12/1470 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трініті Еколоджи" до Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про скасування податкових повідомлень-рішень, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Трініті Еколоджи" (далі - ТОВ "Трініті Еколоджи") звернулось до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (далі - ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва) від 29.10.2012 № 0001012301 та № 0001022301.
Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.09.2013, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015, позовні вимоги задоволено.
Не погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва оскаржила їх у касаційному порядку.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 12.09.2013, ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 20.05.2015 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.
Доводи касаційної скарги дублюють висновки акту перевірки, які були підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень. Так, відповідач зазначає, що враховуючи податкову інформацію щодо постачальників позивача, а також вимоги норм податкового законодавства, які регулюють спірні правовідносини, позивачем не підтверджено факт здійснення таких господарських операцій та відсутні підставі для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту та валових витрат вартості придбаних послуг.
Позивач не скористався своїм правом та не надав відзив на касаційну скаргу, що не перешкоджає розгляду даної касаційної скарги.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Як з`ясовано судами попередніх інстанцій, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 02.02.2010 по 30.06.2012, валютного та іншого законодавства за період з 02.02.2010 по 30.06.2012.
За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 2995/22-100/36954916, в якому, зокрема, відображено висновки про порушення позивачем:
пункту 3.1 статті 3, пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", пункту 134.1 статті 134, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.6 статті 138, Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 791783,00 грн.;
підпункту 7.4.1 пункту 7.4, підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", пункту 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 685775,00 грн.
Висновки акту перевірки ґрунтуються на тому, що позивачем при укладені угод з його контрагентами зазначеними в акті перевірки, не дотримано вимог частин першої, третьої, четвертої статті 203 Цивільного кодексу України, а тому такі правочини в силу частин першої, другої статті 215 та статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемними.
Крім того, обґрунтовуючи свою позицію, відповідач посилався на результати контрольних заходів щодо контрагентів позивача (акти про неможливість проведення зустрічної перевірки: ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 19.08.2011 №1081/23/325/35512710 щодо ОВ "Метаком Миколаїв", від 20.05.2011 року № 677/23-300/36317627 та від 22.06.2011 № 826/23-300/36317627 - ТОВ " 1-ша Компанія", від 13.05.2011 № 622/23-420/36317653 - ТОВ "Ламберт - Н", акт ДПІ у м. Херсоні Херсонської області ДПС від 19.04.2012 № 66/153/36944520 - ТОВ "ТК Ника - Транс", акт ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 19.08.2011 № 1079/23-300/36057161 - ТОВ "Торгова фірма "Альтус", акт перевірки ДПІ у Центральному районі від 18.04.2011 № 501/23-325/37105048 щодо ТОВ "Олс - Вест"), де вказано про відсутність у них в достатній кількості майна, основних фондів та трудових ресурсів, необхідних для провадження фактичної господарської діяльності та виконання договірних зобов`язань перед контрагентами; зазначено відсутність задекларованих податкових зобов`язань у спірні податкові періоди, що свідчить про відсутність реального вчинення господарських операцій з отримання послуг від спірних постачальників та їх подальше використання в господарській діяльності.
На підставі названого акту перевірки, ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва 29.10.2012 прийнято наступні податкові повідомлення-рішення:
№0001012301, згідно з яким позивачу нараховано грошове зобов`язання з податку на прибуток за основним платежем 791783 грн. та за штрафними санкціями на суму 21850 грн.;
№ 0001022301, згідно з яким позивачу нараховано грошове зобов`язання з податку на додану вартість за основним платежем на суму 685775 грн. та штрафними санкціями на суму 37361,50 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія апеляційного суду, виходив з того, що наявні в матеріалах справи докази підтверджують, що господарські операції по придбанню позивачем послуг у спірних контрагентів є реальними, фактично відбулися та безпосередньо пов`язані з власною господарською діяльністю, у зв`язку з чим прийняття відповідачем спірних податкових повідомлень-рішень є неправомірним.
За змістом пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці.
Згідно з підпунктом 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 зазначеного Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
Як визначено у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.