П О С Т А Н О В А
Іменем України
4 вересня2019 року
м. Київ
Справа № 557/360/17
Провадження № 11-501апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О. Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Кібенко О. Р., Лященко Н. П., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Гощанської районної державної адміністрації Рівненської області (далі - Управління) про стягнення заробітної плати
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Гощанського районного суду Рівненскої області від 24 березня 2017 року (суддя Чорноус Л. І.) та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року (судді Бучик А. Ю., Майор Г. І, Шевчук С. М.),
УСТАНОВИЛА:
У березні 2017року ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом, у якому просила підтвердити факт ведення нею бухгалтерського обліку в Управлінні за період з 1 лютого 1996 року і до її вступу на виборну посаду та нарахувати і стягнути на її користь заробітну плату за період роботи в Управлінні.
Гощанський районний суд Рівненської області ухвалою від 24 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2017 року, відмовив у відкритті провадження на підставі пункту 1 частини першої статті 109 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на час звернення з цим позовом до суду, далі - КАС).
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і суд апеляційної інстанції, послався на те, що позовні вимоги ОСОБА_1 як про стягнення заробітної плати, так і про встановлення юридичного факту не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погодившись із рішенням судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, оскільки вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій були прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати ухвалені цими судами рішення щодо відмови у відкритті провадження у справі та направити справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.
На обґрунтування касаційної скарги, ОСОБА_1, зокрема, зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки всі справи з проходження публічної служби мають розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
У запереченнях на касаційну скаргу Управління просить у задоволенні позову відмовити.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 червня 2017 року відкрив касаційне провадження у справі, копії касаційної скарги скерував учасникам справи з установленням строку для подання заперечень на неї.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 15 травня 2019 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС, оскільки ОСОБА_2 оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушенням правил предметної юрисдикції.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах, установлених статтею 341 КАС, наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Стаття 2 КАС (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду та постановлення оскаржуваного рішення) завданням адміністративного судочинства визначала захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Пункт 1 частини першої статті 3 КАС справою адміністративної юрисдикції визнавав публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
За правилами частини першої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб`єкт владних повноважень" позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Наведене узгоджується й з положеннями статей 2, 4, 19 КАС у чинній редакції, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Відповідно до частини четвертої статті 105 КАС адміністративний позов може містити вимоги про: 1) скасування або визнання нечинним рішення відповідача - суб`єкта владних повноважень повністю чи окремих його положень; 2) зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії; 3) зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, завданої його незаконним рішенням, дією або бездіяльністю; 5) виконання зупиненої чи невчиненої дії; 6) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 7) примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності.