Постанова
Іменем України
03 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 2-37/11
провадження № 61-18831св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Черняк Ю. В. (суддя-доповідач), Воробйової І. А., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шабівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2017 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Гірняк Л. А., Дрішлюка А. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Шабівська сільська рада Білгород-Дністровського району Одеської області, про визнання заповіту недійсним.
Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її баба ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 та на грошові кошти, розміщені на банківських рахунках у Акціонерному товаристві "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Державний ощадний банку України") на загальну суму 11 624,05 грн.
Ще за життя, 04 вересня 1997 року, ОСОБА_3 склала заповіт на своїх дітей: дочку ОСОБА_4 та сина ОСОБА_5
Мати позивача - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5 також помер (дата смерті невідома).
Позивач та її рідна сестра ОСОБА_6 є спадкоємцями майна ОСОБА_3 за правом представлення.
14 червня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулися до Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Одеської області із заявами про прийняття спадщини після їх баби ОСОБА_3, де дізналися про наявність заповіту, складеного ОСОБА_3 27 жовтня 2005 року, яким вона заповіла усе своє майно ОСОБА_2
30 січня 2007 року державний нотаріус Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори видав два свідоцтва про право на спадщину за заповітом, згідно з якими ОСОБА_2 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1 та грошові кошти, розміщені на банківських рахунках в АТ "Державний ощадний банк України" на загальну суму 11 624,05 грн.
Заповіт, складений 27 жовтня 2005 року, підписаний з грубим порушенням порядку його підписання та не відповідає волі заповідача, у зв`язку із чим підлягає визнанню недійсним.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 листопада 2016 року у позові ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що форма та зміст оскаржуваного заповіту відповідають вимогам законодавства України. Заповіт особисто підписаний заповідачем ОСОБА_3 Волевиявлення заповідача було вільним та відповідало її волі. Проведені 06 серпня 2015 року та 05 серпня 2016 року судово-почеркознавчі експертизи № 1294 та № 6805/02 не підтвердили те, що оскаржуваний заповіт підписувала не ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 25 квітня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 23 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним заповіт ОСОБА_3, складений на користь ОСОБА_2, посвідчений 27 жовтня 2005 року секретарем Шабівської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області Штефанко Є. П. та зареєстрований у реєстрі за № 618.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що дійсність заповіту вимагає неухильного дотримання порядку його посвідчення та форми, і правове значення має не лише особисте підписання тексту заповідачем, а й особисте вчинення ним решти записів на підтвердження того, що він усвідомлював його зміст і волевиявлення було вільним. ОСОБА_3 за життя не страждала на захворювання, які б перешкоджали їй власноручно підписати заповіт, однак згідно із висновком експертизи запис у заповіті від імені ОСОБА_3 вчинений ОСОБА_2, що вказує на недотримання порядку посвідчення заповіту та вчинення на ньому у непередбачений спосіб записів особою, на користь якої його складено. Відповідну правову оцінку цим обставинам суд першої інстанції не надав. Крім цього, за відсутності показань (хвороба, фізична вада) заповіт підписувався іншою особою, що свідчить про втручання сторонніх осіб у процес підписання заповіту, а відтак - про вплив на волевиявлення особи. Відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. З урахуванням наведеного апеляційний суд дійшов висновку про необґрунтованість та незаконність рішення суду першої інстанції та наявність підстав для його скасування із ухваленням у цій справі нового рішення про задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У червні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що за наслідками проведених у цій справі судових почеркознавчих експертиз 06 серпня 2015 року та 05 серпня 2016 року складені протилежні за значенням висновки. Однак суд апеляційної інстанції безпідставно зробив категоричні висновки про те, що оспорюваний заповіт не відповідав волі заповідача. Розгляд справи в апеляційному порядку не був повним, всебічним та таким, що полягав у безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд апеляційної інстанції залишив поза увагою те, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими доказами, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яка має ґрунтуватися на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи у сукупності.
Короткий зміст позиції інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїм процесуальним правом подати відзив на касаційну скаргу.
Надходження касаційної скарги до суду Верховного Суду
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 червня 2017 року відкрито провадження у справі, витребувано її матеріали з Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно із статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 червня 2019 року справу передано судді-доповідачу Черняк Ю. В.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України, провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.
Оцінка аргументів учасників справи та висновків судів першої й апеляційної інстанцій
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України, під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 вересня 1997 року, ОСОБА_3 склала заповіт на своїх дітей: дочку ОСОБА_4 та сина ОСОБА_5
Мати позивача - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5 також помер (дата смерті невідома).
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла баба позивача - ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1 та грошові кошти, розміщені на банківських рахунках у АТ "Державний ощадний банку України" на загальну суму 11 624,05 грн.
ОСОБА_1 та її рідна сестра ОСОБА_6 є спадкоємцями майна ОСОБА_3 за правом представлення.
14 червня 2006 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 звернулися до Білгород-Дністровської районної державної нотаріальної контори Одеської області із заявами про прийняття спадщини після їх баби ОСОБА_3 .