Постанова
Іменем України
04 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 201/1092/14-ц
провадження № 61-34877св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Кривцової Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3
треті особи: Перша Дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу Нощенко Н. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області у складі колегії суддів: Каратаєвої Л. О., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М., від 08 червня 2017 року,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частини квартири у порядку спадкування за законом, визнання недійсним договору довічного утримання (догляду).
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати ОСОБА_4 . За життя матері, її чоловік - ОСОБА_5 придбав у власність квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 . Вказувала, що після смерті ОСОБА_4, вона та чоловік матері зверталися до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини, проте свідоцтво про право на спадщину жоден не отримав. ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, після чого вона дізналася, що у листопаді 2010 року ОСОБА_5 подав до нотаріальної контори заяву про відмову від належної йому частки у спадщині, що залишилась після смерті його дружини на її користь. Вказувала, що нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, у зв`язку із ненаданням правовстановлюючих документів на майно, з якого складається спадщина. ОСОБА_5 за життя, однак після смерті її матері, уклав з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір довічного утримання (догляду), згідно з яким передав у спільну часткову власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по Ѕ частки належної йому на праві власності спірної квартири. Оскільки квартира придбана за час шлюбу ОСОБА_5 та її матір`ю, отже є спільною сумісною власністю подружжя, тому до складу спадщини, що відкрилася після смерті матері, входить Ѕ частки спірної квартири, яка повинна належати їй. Остаточно уточнивши вимоги, просила визнати недійсним договір довічного утримання від 19 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, за умовами якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 набули право спільної часткової власності на спірну квартиру та визнати за нею право власності на Ѕ частини квартири, розташованої по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4, померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Справа неодноразово переглядалася судами, якими виконано вимоги частини четвертої статті 338 ЦПК України 2004 року, викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 16 листопада 2016 року .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір довічного утримання (догляду) від 19 липня 2013 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Нощенко Н. М. на Ѕ частини квартири.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на Ѕ частини квартири по АДРЕСА_1 у порядку спадкування після смерті матері - ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_5 порушив вимоги частини другої статті 747 ЦК України, без визначення своєї частки у спільному сумісному майні, розпорядився всією квартирою, та уклав договір довічного утримання, яким передав у власність відповідачів по Ѕ частини квартири кожній, хоча на час укладання договору мав право розпорядитися лише Ѕ частини вказаної квартири, оскільки на Ѕ її частини, в порядку спадкування після смерті матері, мала право позивач. Про дане порушення позивач дізналася після смерті ОСОБА_4, звернувшись до нотаріальної контори з питань оформлення спадщини після смерті матері ОСОБА_4 . Оскільки стороною спірного договору вона не була, вважала себе єдиним спадкоємцем за законом.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 червня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено рішення про відмову в задоволенні позову.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що позивач розпорядилася своїм матеріальним та процесуальним правом відносно спірної квартири та підстави оспорювати дії ОСОБА_5, з приводу розпорядження квартирою у неї відсутні. Спростував посилання позивача на те, що ОСОБА_5 не зареєстрував право власності на вказану квартиру після підписання мирової угоди, укладеної між позивачем та ОСОБА_5, затвердженої ухвалою суду, тому що діючим законодавством не передбачено реєстрацію майна при наявності дійсного договору-купівлі продажу квартири, власником якої одноособово зазначено ОСОБА_5 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди надали неправильну оцінку зібраним доказам, що призвело до неправильного вирішення спору. Крім того, суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги ухвалу Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 03 листопада 2011 року, якою було затверджено укладену між нею та ОСОБА_5 мирову угоду. Вказує, що мировою угодою не визнавалося за ОСОБА_5 право власності на частину в спірній квартирі. Висновки апеляційного суду, що затвердження судом мирової угоди є остаточним вирішенням спору, передчасні, оскільки у 2011 році спір існував між іншими сторонами і не стосувався її вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Указувала, що ухвала, якою затверджено мирову угоду, давала ОСОБА_5 можливість реалізувати своє право на отримання спадщини, яке він не використав.
Доводи особи, яка подала відзив
ОСОБА_2 направила до суду відзив, який виклала у вигляді заперечень, просила відхилити касаційну скаргу.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідних положень Цивільного процесуального кодексу України ( далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа передана до Верховного Суду.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 04 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачу.
Ухвалою Верховного Суду від 11 липня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_4 є матір`ю ОСОБА_6,1980 року народження.
ОСОБА_4 та ОСОБА_5 14 жовтня 1989 року уклали шлюб.
09 березня 2010 року ОСОБА_5 уклав договір купівлі-продажу, відповідно до якого набув право власності на квартиру, розташовану по АДРЕСА_1 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати позивача - ОСОБА_4
06 листопада 2010 року ОСОБА_1, ОСОБА_5 . звернулись до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті спадкодавця ОСОБА_4 . За їх заявами була відкрита спадкова справа № 988/2010, але свідоцтво жоден з них не отримав.
Із матеріалів спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 . встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_7 (мати померлої ОСОБА_4 ) 06 листопада 2010 року звернулися до Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори із заявами про відмову від належних їм часток у спадщині, що залишилась після смерті ОСОБА_4 на користь спадкоємця ОСОБА_1 .
Встановлено, що ухвалою Жовтневого районного суду у м. Дніпропетровську від 03 листопада 2011 року затверджено мирову угоду у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5, ОСОБА_7 про визнання права власності в порядку спадкування.
ОСОБА_5 19 липня 2013 року уклав з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договір довічного утримання (догляду), за яким передав у спільну часткову власність ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по Ѕ частині належної йому на праві власності квартири, що розташована по АДРЕСА_1 .
Право спільної часткової власності на спірну квартиру зареєстроване 19 липня 2013 року у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_3, по Ѕ частині за кожною.
ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 .
Після смерті ОСОБА_5 спадкова справа не заводилася.
Постановою державного нотаріуса Першої Дніпропетровської державної нотаріальної контори від 13 грудня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_4 , у зв`язку із ненаданням правовстановлюючих документів на майно, з якого складається спадщина.