ПОСТАНОВА
Іменем України
12 вересня 2019 року
Київ
справа №812/1255/17
адміністративне провадження №К/9901/3/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Білак М.В.,
суддів: Губської О.А., Калашнікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні справу
за касаційною скаргою ОСОБА_1
на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року ( у складі головуючого судді Ірметова О.В.)
та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року (у складі головуючого судді - Василенко Л.А., суддів: Гайдара А.В., Ястребової Л.В.)
у справі № 812/1255/17
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Національної поліції в Луганській області
про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії.
I. РУХ СПРАВИ
1. У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування винагороди за безпосередню участь у проведенні антитерористичної операції за період з 7 листопада 2015 року до 20 січня 2016 року у сумі 20333,97 гривень, зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату винагороди за вказаний період та у зазначеній вище сумі.
2. Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати винагороди за безпосередню участь у антитерористичній операції, зобов`язано стягнути на користь позивача винагороду у розмірі 17099,64 гривень. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
3. Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2017 року постанову Луганського окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року скасовано, позовні вимоги залишено без розгляду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду.
4. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
5. Наказами Першого заступника Антитерористичного центру при Службі безпеки України - керівника Антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областей ( далі - АТО) у період з 7 липня 2014 року по 7 листопада 2014 рік та з 7 листопада 2015 року по 27 липня 2016 рік ОСОБА_1 було залучено до безпосередньої участі у антитерористичній операції на території Луганської області.
6. У вказаний час позивач перебував у районі проведення АТО, оскільки, місто Сєвєродонецьк Луганської області згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 2 грудня 2015 року № 1275-р "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, та визнання такими, що втратили чинність, деяких розпоряджень Кабінету Міністрів України" (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) було зоною проведення АТО.
7. Відповідно до довідки управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Луганській області про доходи, грошове забезпечення позивача становило: у листопаді 2015 року 6652,80 грн, у грудні 2015 року 8316,00 грн, у січні 2016 року - 5365,17 грн.
8. Грошове забезпечення позивачу за вказані місяці сплачено, однак не сплачена винагорода за безпосередню участь в АТО. Вважаючи такі дії відповідача протиправними ОСОБА_1 звернувся до суду.
IIІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
9. Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 виходив з їх обґрунтованості, натомість апеляційний суд залишаючи без розгляду позовну заяву вказав, що позивач пропустив строк звернення за захистом своїх порушених прав і відсутні підстави для поновлення такого строку.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ
10. Позивач у своїй касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції не вірно застосував положення статті 99 КАС України ( в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), вважає, що підлягають застосуванню положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України ( далі - КЗпП України) і позивач не обмежений строком звернення до суду з заявленими вимогами.
V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
11. Переглядаючи оскаржуване рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
12. Відповідно до частин першої, третьої статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) врегульовано, що адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
13. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду визначені статтею 123 КАС України, згідно частинами першою, третьою якої у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
14. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
15. Встановлені судами обставини свідчать про обізнаність позивача про порушення його прав внаслідок невиплати йому винагороди за безпосередню участь в антитерористичних операціях у липні 2016 року після проведення з ним остаточного розрахунку. З позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише у вересні 2017 року.
16. Конституція України, проголосивши України соціальною, правовою державою, визначає зміст і спрямованість діяльності держави, зокрема її обов`язок щодо утвердження, забезпечення і гарантування прав і свобод людини. Складовою цього обов`язку є забезпечення державою соціальної спрямованості економіки, створення умов та гарантування можливостей для громадян заробляти собі на життя працею і своєчасно одержувати винагороду за працю ( статті 1,3 частини перша, друга, сьома статті 43 Конституції України).