ПОСТАНОВА
Іменем України
12 вересня 2019 року
м. Київ
справа №127/14446/15-а
адміністративне провадження №К/9901/13780/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Саприкіної І. В.,
суддів Берназюка Я. О., Чиркіна С. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Вінницького міського суду Вінницької області (суддя Ан О. В.) від 16 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду (головуючий суддя Смілянець Е. С., судді: Залімський І. Г., Сушко О. О.) від 28 січня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради про визнання протиправною та скасування постанови,
УСТАНОВИВ:
У червня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького міського суду Вінницької області з позовом до Адміністративної комісії при виконавчому комітеті Вінницької міської ради (далі - Адмінкомісія ВК Вінницької міськради) про визнання протиправною та скасування постанови від 11 червня 2015 року № 581 про накладення на позивача адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 1360,00 грн.
Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року, у задоволені позову відмовлено.
Приймаючи такі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що починаючи з 01 жовтня 2007 року, позивач користувався земельною ділянкою по АДРЕСА_1 за відсутності документа, що дає право на таке використання і володіння землею. ОСОБА_1 самовільно зайняв цю земельну ділянку шляхом встановлення на ній власного металевого павільйону, що є порушенням п. 6.13.1.(22), 6.13.1.(16) "Правил благоустрою м. Вінниці" та тягне за собою відповідальність, передбачену ст. 152 Кодексу України про адміністративне правопорушення (далі - КУпАП).
Не погоджуючись з такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 звернулася з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року і прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що в його діях відсутній склад адміністративного правопорушення, оскільки він користується спірною земельною ділянкою на підставі договору від 28 квітня 2007 року про оренду цієї земельної ділянки, укладеного між позивачем та Вінницькою міською радою.
18 січня 2016 року Вищий адміністративний суд України відкрив касаційне провадження у цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким КАС України викладено в новій редакції.
Відповідно до підп. 4 п. 1 розд. VII "Перехідні положення" КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою від 11 вересня 2019 року прийняв справу до свого провадження та призначив її до розгляду.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, колегія суддів установила таке.
У квітні 2015 року працівниками Комунального підприємства Вінницької міськради "Муніципальна поліція" в ході моніторингу стану благоустрою міста було встановлено самовільне зайняття ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 .
Відповідно до складеного протоколу про адміністративне правопорушення від 21 квітня 2015 року серії ОМ № 000964 ОСОБА_1 порушив вимоги п. 6.13.1 (16,22) "Правил благоустрою території м. Вінниці", а саме: усвідомлюючи свої протиправні дії, умисно на території загального користування по АДРЕСА_1 самовільно зайняв земельну ділянку розміром 0,0041 га, шляхом встановлення на ній власного металевого павільйону, який використовувався для здійснення господарської діяльності по закупівлі вторинної сировини (поліетилену, склотари та макулатури), при відсутності документу, що засвідчує право на використання та володіння цією земельною ділянкою.
За наслідками розгляду зазначеного протоколу адмінкомісією ВК Вінницької міськради прийнято постанову від 11 червня 2015 року № 581, якою на позивача накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 1360,00 грн за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 152 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим адміністративним позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
Дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи про оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, перевіривши матеріали справи й заслухавши суддю-доповідача про обставини справи, колегія суддів дійшла таких висновків.
За приписами ч. 1 ст. 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги.
Згідно з положеннями ч. 4 ст. 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч. 1, 2 та 3 ст. 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Крім того, ст. 2 та ч. 4 ст. 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду знаходить, що постанова Вінницького міського суду Вінницької області від 16 грудня 2015 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 28 січня 2016 року відповідають зазначеним вимогам процесуального закону, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 73 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.
Місцеві органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, а також громадяни несуть встановлену законом відповідальність перед органами місцевого самоврядування за заподіяну місцевому самоврядуванню шкоду їх діями або бездіяльністю, а також у результаті невиконання рішень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, прийнятих у межах наданих їм повноважень.