ПОСТАНОВА
Іменем України
12 вересня 2019 року
Київ
справа №826/18573/14
адміністративні провадження №К/9901/8152/18, №К/9901/8155/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Пасічник С.С.,
суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквен-Інтер" на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва у складі судді Саніна Б.В. від 29 грудня 2014 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Земляної Г.В., суддів Горбань Н.І., Межевича М.В. від 19 березня 2015 року та касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аквен-Інтер" до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2014 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аквен-Інтер" (далі - позивач, Товариство) звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило: 1) визнати протиправними дії відповідача по проведенню зустрічної звірки Товариства щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період травень-липень 2014 року; 2) визнати протиправними дії відповідача, які полягають в зміні в електронній базі даних АІС "Податковий блок" показників податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, які задекларовані Товариством за період травень-липень 2014 року, на підставі актів від 27 червня 2014 року №1809/26-55-22-07/38390117 та від 04 серпня 2014 року №2255/26-55-22-07/38390117; 3) зобов`язати відповідача відобразити в електронній базі даних АІС "Податковий блок" показники податкових зобов`язань та податкового кредиту, задекларованих Товариством за період травень-липень 2014 року, та які були змінені на підставі актів від 27 червня 2014 року №1809/26-55-22-07/38390117 та від 04 серпня 2014 року №2255/26-55-22-07/38390117.
Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначало, що дії відповідача по проведенню зустрічних звірок вчинені ним з порушенням податкового законодавства та за відсутності на те відповідних підстав, висновки, викладені у актах про неможливість проведення зустрічних звірок, базуються на припущеннях і не підтверджуються об`єктивними даними. У зв`язку з цим, за висновком позивача, дії Інспекції по внесенню до електронної бази даних інформації на підставі висновків таких актів є також протиправними.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2014 року у задоволенні позову Товариства відмовлено повністю.
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що дії по проведенню звірки є реалізацією функцій контролюючого органу, покладених на нього законодавством, а тому задоволення позовних вимог про визнання протиправними таких дій не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки останні не є юридично значимими для Товариства й, до того ж, в ході розгляду справи встановлено, що акт від 04 серпня 2014 року №2255/26-55-22-07/38390117 Інспекцією взагалі не складався. Аналогічно стосовно дій відповідача по внесенню до електронної бази даних інформації, отриманої внаслідок проведення зустрічної звірки Товариства, суд зазначив, що в цьому випадку такі дії є лише службовою діяльністю працівників Інспекції з виконання обов`язків по збиранню доказової інформації про наявність чи відсутність документального підтвердження господарських операцій й права позивача оскаржуваними діями не порушуються.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2015 року скасовано постанову суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним дій відповідача, які полягають в зміні в електронній базі даних АІС "Податковий блок" показників податкових зобов`язань та податкового кредиту з податку на додану вартість, які задекларовані Товариством за травень 2014 року, на підставі акту від 27 червня 2014 року №1809/26-55-22-07/38390117 та зобов`язання відновити в електронній базі даних АІС "Податковий блок" показники податкових зобов`язань та податкового кредиту, задекларованих Товариством за травень 2014 року; прийнято у цій частині нове рішення, яким позов задоволено; в іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 грудня 2014 року залишено без змін.
Апеляційний суд своє рішення обґрунтував тим, що висновок стосовно правильності (або недостовірності) задекларованих платником даних податкового обліку, як підстави для внесення змін до електронної бази даних АІС "Податковий блок", може бути зроблений контролюючим органом після визначення платникові податкових зобов`язань та їх узгодження у встановленому законом порядку, а тому відповідач не мав права коригувати показники податкової звітності на підставі акту про неможливість проведення зустрічної звірки від 27 червня 2014 року №1809/26-55-22-07/38390117. Водночас суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в частині визнання дії відповідача по проведенню зустрічної звірки Товариства протиправними, а також дій, які полягають в коригуванні податкових показників позивача за липень 2014 року на підставі акту від 04 серпня 2014 року №2255/26-55-22-07/38390117 та зобов`язання відновити ці показники в електронній базі даних АІС "Податковий блок", адже відповідачем не коригувались податкові показники позивача за липень 2014 року на підставі цього акту.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Товариство подало касаційну скаргу до Вищого адміністративного суду України, в якій просило їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Вважає, що суди дійшли помилкового висновку про необґрунтованість позовних вимог, наводячи обґрунтування, аналогічне, зазначеному у позовній заяві.
Інспекція також подала до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, просила скасувати його постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції. По суті ж, як вбачається із змісту касаційної скарги, відповідач не погоджується із рішенням суду апеляційної інстанції лише в частині задоволених позовних вимог.
Письмових заперечень на касаційні скарги не надходило.
В подальшому справа передана до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційних скарг та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про таке.
Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем здійснено заходи з метою проведення зустрічної звірки Товариства з питань підтвердження господарських відносин з суб`єктами господарювання за період з 01 травня 2014 року по 31 травня 2014 року, за результатами чого складено акт від 27 червня 2014 року №1809/26-55-22-07/38390117 про неможливість проведення зустрічної звірки, в якому зафіксовано порушення позивачем, зокрема: пункту 187.1 статті 187, пунктів 198.1, 198.2, 198.3 та 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до завищення податкових зобов`язань з податку на додану вартість на суму 4114576,00 грн. та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 4113445,00 грн.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, до автоматизованої системи співставлення Аналітичної системи "Податковий блок" внесені зміни за травень 2014 року на підставі акта від 27 червня 2014 року №1809/26-55-22-07/38390117.
Водночас встановлено відсутність доказів складення акту від 04 серпня 2014 року №2255/26-55-22-07/38390117 й, відповідно, внесення на його підставі до автоматизованої системи співставлення Аналітичної системи "Податковий блок" будь-яких змін.
В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Завданням адміністративного судочинства згідно з частиною першою статті 2 КАС України (в редакції, чинній на момент звернення позивача до суду із даним позовом та розгляду справи судами попередніх інстанцій) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Статтею 6 КАС України встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 1 грудня 2004 року №18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.