ПОСТАНОВА
Іменем України
10 вересня 2019 року
Київ
справа №803/1376/17
адміністративне провадження №К/9901/44348/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Соколова В.М.,
суддів: Єресько Л.О., Загороднюка А.Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року (суддя Ковальчук В.Д.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року (судді: Онишкевич Т.В., Іщук Л.П., Обрізко І.М.) у справі №803/1376/17 за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМС України у Волинській області), Ратнівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - Ратнівський РС УДМС України у Волинській області) про зобов`язання вчинити певні дії,
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
У жовтні 2017 року ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом, у якому просила:
- зобов`язати Ратнівський РС УДМС України у Волинській області та УДМС України у Волинській області видати своєму неповнолітньому сину ОСОБА_2 паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки без використання засобів Єдиного державного демографічного реєстру (далі - ЄДДР, Реєстр);
- зобов`язати УДМС України у Волинській області в подальшому здійснювати паспортний облік ОСОБА_2 за раніше встановленими формами, виключно за прізвищем, іменем та по батькові.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 звернулась із заявою до Ратнівського РС УДМС України у Волинській області про видачу її неповнолітньому сину ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року №2503-ХІІ, без застосування засобів ЄДДР, на що отримала відмову, яка вмотивована запровадженням внутрішніх паспортів у формі ID-картки та відсутністю бланків паспортів зразка 1994 року. Вважає, що відповідачі порушують права та інтереси її сина, відмовляючи у оформленні паспорта у формі книжечки.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія з 01 листопада 2016 року припинено. А тому, в органу ДМС відсутні правові підстави для видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України, що не місить безконтактного електронного носія, чи будь-якого іншого паспорта. На переконання судів першої та апеляційної інстанцій орган ДМС зобов`язаний забезпечувати оформлення та видачу паспортів громадянам України у відповідності до вимог чинного законодавства, а саме здійснювати видачу паспортів у вигляді картки. Суди також зауважили, що на момент звернення ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина, Ратнівський РС УДМС України у Волинській області вже був забезпечений необхідними матеріально-технічними ресурсами для оформлення паспорта громадянина України у вигляді картки з безконтактним носієм інформації, тож міг видати зазначений документ тільки у формі ID- НОМЕР_1 . Посилання позивачки на Положення про паспорт суди розцінили як помилкове і, з огляду на чинне правове регулювання, безпідставне.
З приводу релігійних переконань позивачки, як аргументу, яким вона доводила своє право на те, щоб отримати документ, який посвідчує громадянство України її неповнолітнього сина, у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, суди зазначили, що законне право на свободу совісті можна реалізовувати лише в межах, передбачених статтею 35 Конституції України, Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" від 03 квітня 1991 року №987-XII (далі - Закон №987-XII) та інших законодавчих актів України шляхом подання заяви до відповідного центрального органу виконавчої влади про відмову від отримання документа, що містить безконтактний електронний носій, або від внесення інформації до такого носія. Виконання ОСОБА_2 свого обов`язку з отримання паспорту громадянина України повинно реалізовуватися відповідно до вимог Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус". Жодних виключень за релігійними переконаннями громадян стосовно форми та порядку видачі паспорту цим Законом не передбачено.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги
22 березня 2018 року до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 на судові рішення першої та апеляційної інстанцій.
У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, ОСОБА_1 просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2017 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 січня 2018 року й ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов у повному обсязі.
На обґрунтування наведених у касаційній скарзі вимог ОСОБА_1 зазначила, що перелік підстав для відмови у видачі документа, яким, зокрема, є паспорт громадянина України, визначений частиною сьомою статті 16 Закону України від 20 листопада 2012 року №5492-VI "Про Єдиний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" (далі - Закон №5492-VI), та є вичерпним, натомість, відмова відповідачів у оформленні та видачі паспорта громадянина України її сину у формі паспортної книжечки не містить обґрунтованих та законних підстав. Позивачка зауважує, що Положення про паспорт громадянина України передбачає два рівнозначні (альтернативні) варіанти оформлення документа, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, а саме: паспорт у вигляді книжечки та паспортна картка. Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року №302 "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України" (далі - Постанова №302) також передбачено можливість оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу представник відповідачів просила у задоволенні касаційної скарги відмовити, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій залишити без змін. Зокрема вказує, що видати паспорт громадянина України на сьогодні можна тільки у вигляді ID-картки з безконтактним носієм інформації і встановлена законодавством процедура жодним чином не порушує прав та свобод ОСОБА_2 .
Рух касаційної скарги
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 16 квітня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Білоус О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду Богданюк Н. Л., у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. (головуючий суддя, суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.
Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Відповідно до свідоцтва про народження від 22 травня 2001 року НОМЕР_2, ОСОБА_1 є матір`ю неповнолітнього сина ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
28 квітня 2017 року, у зв`язку із досягненням ОСОБА_2 16-річного віку ОСОБА_1 звернулася із заявами до Ратнівського РС УДМС України у Волинській області та УДМС України у Волинській області, у яких просила видати її сину паспорт громадянина України виключно у вигляді паспортної книжечки.
Листом від 28 квітня 2017 року № 0723/Б-14 Ратнівський РС УДМС України у Волинській області надав відповідь, що згідно з чинним законодавством України паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Бланки паспортів громадянина України (зразка 1994 року) в секторі відсутні, а тому документувати ОСОБА_2 паспортом громадянина України у вигляді книжечки не є можливим. Відповідач зауважив, що прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, відповідно до чинного законодавства з 01 листопада 2016 року припинено.
Аналогічна відповідь на звернення позивача від 28 квітня 2017 року тотожного змісту була надана УДМС України у Волинській області листом від 16 травня 2017 року № 0701/Б-63.
Крім цього, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2, 13 червня 2017 року зверталася з заявою такого ж змісту (як і до відповідачів) до Державної міграційної служби України, однак отримала лист-роз`яснення про те, що з 01 листопада 2016 року відсутня можливість отримання паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
Вважаючи, що такі дії відповідачів порушують права та інтереси її сина ОСОБА_1 звернулася до суду із даним позовом.
Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 32 Основного Закону не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відповідно до частин першої, другої статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
Відповідно до статті 3 Закону №987-XII кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання.
Відповідно до частини першої статті 4 Закону №987-XII громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. В офіційних документах ставлення громадянина до релігії не вказується. За змістом частини третьої цієї статті, ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.
Згідно з частинами другою, десятою статті 5 Закону №987-XII церква (релігійні організації) в Україні відокремлена від держави. Релігійна організація зобов`язана додержувати вимог чинного законодавства і правопорядку.
За змістом частини першої статті 92 Основного Закону, виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина; громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону №5492-VI (тут і далі - в редакції Закону України від 14 липня 2016 року №1474-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України" (далі - Закон №1474-VIII) суспільні відносини, пов`язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації ЄДДР оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI ЄДДР - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина.
Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб`єктів для функціонування ЄДДР об`єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, ЄДДР, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються.
ЄДДР ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. ЄДДР у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
Згідно з частинами другою, третьою статті 4 Закону №5492-VI визначені цим Законом уповноважені суб`єкти для обліку даних ведуть відомчі інформаційні системи (далі - ВІС). Порядок ведення Реєстру та взаємодії між уповноваженими суб`єктами встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону №5492-VI внесення інформації до ЄДДР здійснюється уповноваженими суб`єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про захист персональних даних".
У разі якщо інформація про особу вноситься до ЄДДР вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в ЄДДР є незмінним.
За частиною першою статті 13 Закону №5492-VI документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів ЄДДР (далі - документи Реєстру), відповідно до їх функціонального призначення поділяються на документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, і документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Одним із документів Реєстру, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, зазначено паспорт громадянина України (підпункт "а" пункту 1 частини першої статті 13 Закону №5492-VI).
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, містять безконтактний електронний носій.
За частинами першою, другою статті 14 Закону №5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом.
Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета.
Згідно з частиною другою статті 15 Закону №5492-VI бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.