П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 826/1383/17
Провадження № 11-417апп19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Прокопенка О.Б.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Прокудіної Людмили Дмитрівни (далі - нотаріус, державний реєстратор), треті особи: ОСОБА_2, ОСОБА_3, про скасування рішення
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 березня 2018 року (суддя Арсірій Р. О.)та постановуШостого апеляційного адміністративного суду від 11 грудня 2018 року (судді Аліменко В. О., Безименна Н. В., Кучма А. Ю.),
УСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом, у якому просив:
- скасувати рішення нотаріуса про державну реєстрації прав та їх обтяжень від 13 квітня 2016 року (15:02:11), індексний номер 29234640, номер запису про право власності - 14210330, яким за ОСОБА_3 зареєстроване право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 142564180000), ухваленого на підставі рішення Дарницького районного суду міста Києва від 11 березня 2013 року у справі № 2-7985/12.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 послався на те, що оскаржуване рішення державного реєстратора було ухвалено на підставі рішення суду, яке на час здійснення державної реєстрації не набрало законної сили. Ухвалюючи це рішення, відповідач фактично вирішила судовий спір між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, оскільки рішенням суду про визнання недійсним договору-купівлі продажу квартири АДРЕСА_1 було відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про приведення сторін договору у первісний стан. На переконання позивача, державний реєстратор не дотримав покладеного на нього законом обов`язку щодо встановлення відповідності заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, відсутності суперечностей між заявленими вимогами та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 14 березня 2018 року в задоволенні позову відмовив.
У ході розгляду справи суд установив, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2013 року, залишеним без змін в цій частині рішенням Апеляційного суду м. Києва від 29 травня 2014 року, квартира АДРЕСА_1 була визнана спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ; за ОСОБА_3 було визнано право власності на 1/2 частину цієї квартири. Зазначене рішення суду першої інстанції набрало законної сили 29 травня 2014 року.
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2015 року (справа № 753/15718/14-ц), залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 17 червня 2015 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2015 року, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 28 серпня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пальорою Г. Ю. та зареєстрований у реєстрі за № 1315. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 28 січня 2015 року набрало законної сили 17 червня 2015 року.
Окружний адміністративний суд міста Києва у справі, що розглядається, зважаючи на те, що право власності на частину квартири було визнане за ОСОБА_3 рішенням суду, яке набрало законної сили, і договір купівлі-продажу квартири, яким були порушені права ОСОБА_3 як власника, був визнаний судом недійсним, і це рішення суду набрало законної сили на час здійснення відповідачем державної реєстрації, вказав на відсутність підстав стверджувати те, що державний реєстратор вирішила судовий спір чи здійснила оскаржувану реєстрацію права власності з порушенням вимог законодавства.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 11 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції скасував та закрив провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), оскільки цей позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалені цими судами рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Незгода скаржника з висновком апеляційного суду про наявність підстав для закриття провадження у справі обґрунтована тим, що його позовні вимоги стосуються протиправності дій державного реєстратора як суб`єкта, наділеного Законом України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, у зв`язку з невиконанням ним обов`язку щодо перевірки поданих для цього документів та відсутності суперечностей між заявленими вимогами та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями.
Відповідач та треті особи відзиву на касаційну скаргу не подали.
Дослідивши в межах, визначених частиною першою статті 341 КАС, наведені в касаційній скарзі доводи щодо порушення судом апеляційної інстанції правил предметної юрисдикції, заслухавши суддю-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення, та перевіривши матеріали справи, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Пунктом 1 та абзацом другим пункту 2 частини першої статті 4 КАС передбачено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 7 КАС).
За правилами визначення юрисдикції адміністративних судів, закріплених статтею 19 КАС, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, до адміністративного суду можуть бути оскаржені виключно рішення, дії та бездіяльність суб`єкта владних повноважень, що виникають у зв`язку зі здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності встановлено інший порядок судового провадження.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.
Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.