УХВАЛА
21 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 910/3888/17
Провадження № 12-138гс19
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Уркевича В. Ю.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.,
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи № 910/3888/17 за позовом Державного об`єднання "Білоруська залізниця" до Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця", за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Спільне товариство з обмеженою відповідальністю "ВТБ-Лізинг", про стягнення 319 836,00 швейцарських франків за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укрзалізниця" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року (головуючий суддя Жук Г. А., судді Мальченко А. О., Дикунська С. Я.) та
ВСТАНОВИЛА:
У березні 2017 року Державне об`єднання "Білоруська залізниця" (далі -ДО "Білоруська залізниця") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Укрзалізниця" (далі - ПАТ "Українська залізниця") про стягнення 319 836,00 швейцарських франків вартості втрачених вагонів.
Позовна заява мотивована тим, що ПАТ "Українська залізниця", як користувач, не забезпечило збереження вагонів №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410, які належать ДО "Білоруська залізниця", а тому зобов`язана відшкодувати їх вартість, що за даними Інформаційно-обчислювального центру залізничних адміністрацій становить 319 836,00 швейцарських франків. Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на Правила експлуатації, пономерного обліку і розрахунків за користуванням вантажними вагонами власності інших держав, затверджених Радою уповноважених представників залізничних адміністрацій 24 травня 1996 року (далі - Правила), якими на залізничну адміністрацію-користувача покладено обов`язок відшкодувати залізничній адміністрації (власнику) вартість втраченого при користуванні вагону, що розраховується виходячи з цін на вантажні вагони за Правилами користування вантажними вагонами в міжнародних сполученнях, що діяли на момент пред`явлення відповідного рахунку на відшкодування вартості втрачених вагонів (пункт 4.15 Правил).
Справа розглядалася судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року у позові відмовлено повністю.
Рішення мотивоване приписами статей 611, 623, 617, 803 Цивільного кодексу України та відсутністю вини відповідача. При цьому, місцевий суд виходив з того, що факт знищення 12 вересня 2014 року вагонів (цистерн) №№ 74970716, 74970641, 74970476, 74960410 на станції "Основа" внаслідок диверсії є форс-мажорною обставиною (згідно сертифікату Харківської торгово-промислової палати України від 17 квітня 2015 року № 4027), що є підставою для звільнення від відповідальності згідно зі статтею 617 Цивільного кодексу України.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року рішення Господарського суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов задоволено повністю. Стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь ДО "Білоруська залізниця" вартість втрачених вагонів в сумі 319 836,00 швейцарських франків та 123 282,49 грн. судового збору у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції. Стягнуто з ПАТ "Укрзалізниця" на користь ДО "Білоруська залізниця" 184 923, 73 грн. судового збору у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Постанову мотивовано тим, що положеннями Правил не передбачено звільнення залізниці адміністрації-користувача від відшкодування залізниці адміністрації-власниці вартості втрачених вагонів у зв`язку із настанням форс-мажорних обставин. Місцевим господарським судом було безпідставно відмовлено у задоволенні позову із застосуванням приписів чинного цивільного законодавства України, оскільки міжнародний договір визначає інший порядок відшкодування шкоди.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що обов`язок щодо відшкодування відповідачем вартості втрачених вагонів випливає саме з положень пункту 4.15 Правил, яким будь-яких виключень щодо звільнення від обов`язку сплатити вартість втраченого рухомого складу не передбачено. Зазначена багатостороння міжнародна угода не містить посилання на будь-які форс-мажорні обставини, в тому числі вибух (підрив), для звільнення від нарахування плати за користування вагонами, крім явищ стихійного лиха (землетруси, повені, лісові пожежі, урагани).
У квітні 2019 року АТ "Українська залізниця" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 03 квітня 2019 року та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 25 жовтня 2018 року.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що оскільки пошкодження вагонів відбулося на території України, відповідно до пункту "ж" частини першої статті 11 Угоди про порядок вирішення спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, ратифікованої постановою Верховної Ради України № 2889-ХІІ від 19 грудня 1992 року, відшкодування збитків має здійснюватись за законодавством України.
При цьому відповідач посилається на статтю 617 Цивільного кодексу України, яка визначає випадки звільнення від відповідальності за невиконання зобов`язання, та наявність форс-мажорних обставин, засвідчених сертифікатом Харківської торгово-промислової палати України від 17 квітня 2015 року № 4027.
Водночас, за твердженням АТ "Українська залізниця", суд апеляційної інстанції помилково зазначив, що порядок компенсації пошкоджених вагонів регулюється лише Правилами, які передбачають обов`язок залізничної адміністрації-користувача компенсувати втрачений вагон в натуральній формі або у його вартісному вираженні, надаючи залізничній адміністрації-власнику право вибору форми компенсації.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду ухвалою від 21 червня 2019 рокувідкрив касаційне провадження, а ухвалою від 07 серпня 2019 року передав цю справу разом із касаційною скаргою АТ "Укрзалізниця"на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Згідно з частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Однак Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на її розгляд згідно з частиною п`ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить ця справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.