Постанова
Іменем України
09 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 295/17704/15-ц
провадження № 61-25423св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Омега Банк", товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 17 травня 2017 року у складі судді: Кузнєцова Д. В., та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 10 липня 2017 року у складі колегії суддів: Коломієць О. С., Гансецької І. А., Шевчук А. М.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернувся з позовом до публічного акціонерного товариства "Омега Банк" (далі - ПАТ "Омега Банк", банк), товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "Вектор Плюс" (далі - ТОВ "Вектор Плюс") про захист прав споживача та визнання договору факторингу частково недійсним і договору про передачу прав за іпотечними договорами.
Позовна заява обґрунтована тим, що 18 квітня 2008 року між ОСОБА_3 та банком був укладений кредитний договір № 0501/0408/71-073.
18 квітня 2008 року для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між ОСОБА_3 та банком був укладений іпотечний договір, предметом якого стала квартира АДРЕСА_1 .
28 листопада 2012 року між банком та ТОВ "Вектор Плюс" були укладені договір факторингу та договір про відступлення прав за іпотечними договорами.
Позивач вказував, що оскільки у ТОВ "Вектор Плюс" не було ліцензії на здійснення відповідної діяльності (відступлення права грошової вимоги за договором факторингу щодо фізичної особи не суб`єкта господарювання), то відповідно, у банку не було правових підстав для відступлення права грошової вимоги за договором факторингу щодо фізичної особи не суб`єкта господарювання.
Крім того ОСОБА_1 вважав, що у порушення вимог законодавства України ні ПАТ "Омега Банк" (первинний кредитор), ні ТОВ "Вектор Плюс" не повідомили позивача належним чином про відступлення права вимоги за вищевказаним кредитним договором та не надали належних доказів цього.
ОСОБА_1 просив визнати недійсним:
договір факторингу від 28 листопада 2012 року, укладений між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Вектор Плюс", в частині передачі права вимоги за кредитним договором від № 0501/0408/71-073 від 18 квітня 2008 року;
договір про передачу прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року, укладений між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Вектор Плюс", в частині передачі права вимоги за іпотечним договором від 18 квітня 2008 року.
Короткий зміст рішень суду першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 17 травня 2017 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 10 липня 2017 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що закон не обмежує передачу прав кредитора у зобов`язанні за договором факторингу категорією боржників,,які не є суб`єктами господарювання, право вимоги до яких відступається за цим договором. Оспорювані договори відповідають вимогам встановленим частини п`ятої статті 5 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", статей 512, 514, 1077, 1079 ЦК України. У пункті 10.5 кредитного договору № 0501/0408/71-073 від 18 квітня 2008 року закріплене право ПАТ "Сведбанк" повністю або частково перевести свої права по цьому договору, а також по угодам, пов`язаним із забезпеченням повернення кредиту, третій особі без згоди позичальника.
Аргументи учасників справи
У квітні 2017 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 подав касаційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилався на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанції не відповідають дійсним обставинам справи; суди не дослідили оригінали документів про витребування яких просив позивач; оспорюваний договір факторингу не відповідає вимогам пункту 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 03 квітня 2009 року № 231 "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг"; у відповідачів не було правових підстав для відступлення прав вимог за кредитним та іпотечним договором; суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення судової-почеркознавчої експертизи для підтвердження того, що підпис в договорі про відступлення прав за іпотечним договором від 28 листопада 2012 року між ПАТ "Сведбанк" та ТОВ "Вектор Плюс" та додатку № 1 до нього належать не ОСОБА_4.
У жовтні 2017 року ТОВ "Вектор Плюс" через представника Васильківського П. М. подало заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу відхилити, а оскаржені рішення залишити без змін. Заперечення мотивовані безпідставністю та необґрунтованістю доводів касаційної скарги. Вказує, що представником ТОВ "Вектор Плюс" надано докази набуття прав за оспорюваними договорами, що підтверджується актом № 18 прийому-передачі документації за договором факторингу № 15 від 28 листопада 2012 року, витягами з реєстру заборгованостей боржників № 1-Б від 28 листопада 2012 року та з додатку № 1 до договору про відступлення прав за іпотечними договорами від 28 листопада 2012 року. Позивачем не доведена поважність неподання клопотання про призначення судової-почеркознавчої експертизи до суду першої інстанції і таке клопотання не подавалося до суду першої інстанції.
Короткий зміст ухвали суду касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Рух справи
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Касаційного цивільного суду.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів відхиляє аргументи, які викладені в касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що 18 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та банком був укладений кредитний договір № 0501/0408/71-073, за умовами якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредиту на строк по 17 квітня 2038 року, а позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в строки та на умовах, передбачених договором.
У пункті 10.5 кредитного договору № 0501/0408/71-073 від 18 квітня 2008 року передбачено право ПАТ "Сведбанк" повністю або частково перевести свої права по цьому договору, а також по угодам, пов`язаним із забезпеченням повернення кредиту, третій особі без згоди позичальника.