Постанова
Іменем України
04 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 755/4987/17
провадження № 61-22801св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року у складі судді: Гончарука В. П., та постанову Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Невідомої Т. О., Гаращенка Д. Р., Пікуль А. А.,
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого володіння.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є спадкоємцем нерухомого майна ОСОБА_3, а саме 59/100 частин квартири АДРЕСА_1, за заповітом від 17 липня 2009 року, посвідчений державним нотаріусом 16-ї Київської державної нотаріальної контори Дорофеєвою Т. М. за реєстровим номером № 4-1000.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1, виданим відділом реєстрації смерті в м. Києві.
Після його смерті стало відомо, що 03 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В.
02 липня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 59/100 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. за реєстровим № 743.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року договір довічного утримання від 03 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, було визнано недійсним з тих підстав, що ОСОБА_3 на момент його укладання не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Рішення набрало законної сили 05 грудня 2016 року.
Позивач вказувала, що частка спірної квартири вибула з володіння її попереднього власника ОСОБА_3 поза його волею.
ОСОБА_1 як спадкоємець ОСОБА_3 просила витребувати із незаконного володіння у ОСОБА_2 59/100 частин квартири АДРЕСА_1 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанції
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанції мотивовані тим, що ОСОБА_1 неправильно обрала спосіб захисту порушеного права, оскільки згідно статті 388 ЦК України право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна, що узгоджується із висновком Верховного Суду України, що викладений у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-327цс15. Разом із тим ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом 59/100 частини квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_3 на праві приватної власності, не зверталася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, а тому вона не набула у встановлену законом порядку права власності на спадкове майно. Суди зробили висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до відновлення її порушеного права на спадкування 59/100 частини спірної квартири, оскільки визнання недійсним договору довічного утримання не тягне за собою визнання недійсним договору купівлі-продажу, за яким власником спірного майна є ОСОБА_2 . Враховуючи дійсність договору купівлі-продажу 59/100 частини спірної квартири право власності ОСОБА_2 як добросовісного власника не може бути порушене в обраний позивачем спосіб, а з позовом про визнання недійсним зазначеного договору купівлі-продажу позивач не зверталася.
Аргументи учасників справи
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася із касаційною скаргою на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 15 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 04 квітня 2018 року, в якій просить скасувати оскаржені рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. При цьому посилається на порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди зробили помилковий висновок про те, що вона не набула в установленому законом порядку права власності на спадкове майно, оскільки після смерті ОСОБА_3 не зверталася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Зазначає, що у рішенні Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року у справі № 755/2538/15-ц встановлена та обставина, що вона є спадкоємцем за заповітом майна померлого ОСОБА_3 . Крім того, судом не досліджені обставини вибуття частини квартири з володіння первісного власника ОСОБА_3 не з його особистого волевиявлення.
Короткий зміст ухвал суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 05 липня 2018 року у справі відкрито касаційне провадження.
Ухвалою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Суди встановили, що ОСОБА_3 заповітом від 17 липня 2009 року заповів належну йому на праві приватної власності 59/100 частини квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_5 . К.
03 листопада 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. за реєстровим № 940, відповідно до якого ОСОБА_3 передав у власність ОСОБА_7 59/100 частини квартири АДРЕСА_1, при цьому ОСОБА_7 зобов`язувався забезпечувати відчужувача утриманням довічно на умовах цього договору.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
02 липня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу 59/100 частини квартири АДРЕСА_1, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Змисловською Т. В. за реєстровим № 743.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 2016 року у справі № 755/2538/15-ц договір довічного утримання від 03 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, було визнано недійсним з тих підстав, що ОСОБА_3 на момент його укладання не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Рішення набрало законної сили 05 грудня 2016 року.
При відмові у задоволенні позову суди вважали, що ОСОБА_1 неправильно обрала спосіб захисту порушеного права, оскільки згідно статті 388 ЦК України право витребувати майно із чужого незаконного володіння має лише власник цього майна, що узгоджується із висновком Верховного Суду України, що викладений у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-327цс15. Разом із тим ОСОБА_1 як спадкоємець за заповітом 59/100 частини квартири АДРЕСА_1, що належала ОСОБА_3 на праві приватної власності, не зверталася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини.
Колегія суддів не погоджується із цим висновком з таких підстав.
Згідно з частиною п`ятою статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України "Про доступ до судових рішень" суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Рішенням Дніпровський районний суд м. Києва від 23 листопада 2016 року залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 13 квітня 2017 року, у справі № 755/2538/15-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_7, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Змисловська Т. В., про визнання договору довічного утримання недійсним, встановлено, що: "Згідно довідок від 19.06.2013 року № № 21, 22, виданих ЖРЕО-418, у квартирі АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_8 з 1987 р., її донька ОСОБА_1 з 2005 року, онук ОСОБА_9 з 2005 р. та з 03.07.1984 року по день смерті - по 01.01.2013 року був зареєстрований ОСОБА_3 (а.с. 120, 120 зв.). Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї (ч. 3 ст. 1268 ЦК України). Отже, з матеріалів справи убачається, що позивач є спадкоємцем за заповітом майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживала зі спадкодавцем, заяв про відмову від прийняття спадщини не подавала".