Постанова
Іменем України
05 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 756/13913/16-ц
провадження № 61-24939св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: ОСОБА_3, Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Українець Л. Д., Шебуєвої В. А., Оніщука М. І.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_3, Оболонська районна у м. Києві державна адміністрація, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що вона, її сестра ОСОБА_3 та її племінник ОСОБА_2 зареєстровані в квартирі АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 більше двох років не проживає в спірній квартирі, житлом не цікавиться, не несе витрат з оплати житлово-комунальних послуг. Перешкод у проживанні в квартирі відповідачу ніхто не чинить, він добровільно залишив спірну квартиру, забрав свої особисті речі і не користується житловим приміщенням без поважних причин, що підтверджено рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 27 січня 2016 року, а також актом обстеження матеріально-побутових умов від 25 лютого 2016 року № 378, складеним державним соціальним інспектором Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної державної адміністрації у м. Києві.
Ураховуючи те, що ОСОБА_2 не проживає в спірній квартирі без поважних причин понад шість місяців, ОСОБА_1 просила визнати його таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_2 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 .
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 добровільно залишив спірне жиле приміщення, не проживає в ньому більше шести місяців без поважних причин і не має наміру проживати за місцем реєстрації.
Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 не проживає в спірній квартирі більше шести місяців з поважних причин і шестимісячний строк підлягає продовженню на підставі статті 71 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР).
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Апеляційного суду міста Києва від 08 листопада 2017 року, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Вказує, що суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні її позовних вимог, оскільки ОСОБА_2 близько трьох років не проживає в спірній квартирі, не несе витрати зі сплати квартирної плати та комунальних платежів. На цей час ОСОБА_2 проживає в Естонській Республіці, з січня 2015 року до березня 2016 року проживав у Республіці Молдова у зв`язку з релігійною діяльністю.
Факт того, що ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирі підтверджено актом обстеження матеріально-побутових умов від 25 лютого 2016 року № 378, складеним державним соціальним інспектором Управління праці та соціального захисту населення Оболонської районної державної адміністрації у м. Києві.
Посилання суду апеляційної інстанції на те, що ОСОБА_2 не може бути примусово позбавлений житла є помилковим, оскільки, не виїжджаючи за кордон, ОСОБА_2 проживав у м. Києві при церкві релігійної громади Християн Віри Євангельської "Храм Духа Святого" у Оболонському районі м. Києва, не маючи наміру проживати за місцем своєї реєстрації.
Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про перебування ОСОБА_2 у відрядженні.
У січні 2018 року ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки суд апеляційної інстанції правильно застосував положення частини другої статті 71 ЖК Української РСР у зв`язку з відсутністю достатніх правових підстав для визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.