ПОСТАНОВА
Іменем України
03 вересня 2019 року
Київ
справа №826/7216/18
адміністративне провадження №К/9901/15116/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді Мартинюк Н.М.,
суддів: Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
за участю: секретаря судового засідання: Івашків Р.В.,
представника позивача - Ружицького О.А., представників відповідача - Міністерства молоді та спорту України - Вієвського А.М., Луцак І.О., Яковенко У.Д., представника третьої особи - Міністерства юстиції України - Дудник А.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргу Громадської організації "ТОП РАННЕРЗ"
на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2018 року (головуючий суддя - Шрамко Ю.Т.)
і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року (головуючий суддя - Шурко О.І., судді - Василенко Я.М., Кузьменко В.В.)
у справі № 826/7216/18
за позовом Громадської організації "ТОП РАННЕРЗ"
до Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства молоді та спорту України,
треті особи: Громадська організація "Бігова Україна", Міністерство юстиції України
про визнання протиправним і нечинним наказу
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
Громадська організація "ТОП РАННЕРЗ" (далі - "позивач", "ГО "ТОП РАННЕРЗ") у травні 2018 року звернулася з адміністративним позовом до Міністерства охорони здоров`я України (далі - "відповідач-1", "МОЗ України"), Міністерства молоді та спорту України (далі - "відповідач-2", "Мінмолодьспорту"), в якому просила визнати протиправним s нечинним спільний наказ відповідача-1 та відповідача-2 від 27 грудня 2017 року № 5232/1746 "Про затвердження Положення про медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладів фізичної культури і спорту".
У подальшому, судом залучено до участі в справі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, - Громадську організацію "Бігова Україна" (далі - третя особа-1) та Міністерство юстиції України (далі - третя особа-2).
Позивач вказує, що оскаржуваний наказ не відповідає правовим актам вищої юридичної сили та не відповідає заявленій меті, зокрема:
- "система допусків" за своєю суттю є необґрунтованим обмеженням можливості та права кожної особи брати участь у спортивних заходах;
- оскаржуваним наказом порушується гарантоване законодавством України право особи на вільний вибір лікаря;
- затверджене оскаржуваним наказом положення є дискримінаційним у частині відмінного регулювання надання допусків для вітчизняних та іноземних учасників спортивних заходів.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 16 листопада 2018 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23 квітня 2019 року, в задоволенні позову відмовив.
За висновком суду, відповідно до зазначених в Статуті ГО "ТОП РАННЕРЗ" мети (цілі) та напрямів його діяльності, а також пункту 1 Положення, позивач є суб`єктом правовідносин, у яких буде застосовано вказане Положення. Суд не погодився із твердженнями позивача відносно того, що Положення перешкоджає проведенню фізкультурно-оздоровчих заходів і вільному доступу до занять фізичною культурою та спортом, оскільки належних доказів зазначеному матеріали справи не містять. Також, суд не погодився з твердженнями позивача відносно того, що Положення унеможливлює отримання допуску лікаря зі спортивної медицини для участі у заходах людей з обмеженими можливостями (осіб з інвалідністю тощо) при проведенні благодійних забігів, оскільки процедура медичного огляду людей з інвалідністю та людей без інвалідності нічим не відрізняються.
Суд визнав необґрунтованими твердження позивача, що оскаржуваним наказом порушується гарантоване законодавством України право особи на вільний вибір лікаря та закладу у зв`язку з тим, що допуск осіб-учасників до участі у заході здійснює лікар, що є працівником закладу охорони здоров`я лише державної та комунальної форм власності системи надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні, оскільки, з метою підвищення якості медичного забезпечення заходу, заклад додатково може залучати на договірних засадах заклади охорони здоров`я, що не входять до системи надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні (екстренна, невідкладна медична допомога тощо).
Також суд критично оцінив доводи представників позивача, третьої особи 1 щодо того, що затверджене оскаржуваним наказом положення є дискримінаційним у частині відмінного регулювання надання допусків для вітчизняних та іноземних учасників спортивних заходів, оскільки надання лікарем вітчизняним учасникам допуску на підставі форм 0-61/о та 0-62/о облікової статистичної документації, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 грудня 1999 року № 302, та внесення відповідних даних до заявочного листа обумовлено вимогами чинного законодавства України. Зокрема, суд звернув увагу, що наказ Міністерства охорони здоров`я України від 27 грудня 1999 року № 302 є чинним та не оскаржувався позивачем.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та відзивів (заперечень)
У касаційній скарзі позивач просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судами норм матеріального права і процесуального права.
Зокрема, скаржник зазначає, що Положенням вводиться система обов`язкових допусків для громадян України та іноземців для участі у всіх офіційних спортивних змаганнях, незалежно від виду спорту, складності дисципліни чи фізичної готовності людей. Допуск полягає у обов`язковому придбанні страхового полісу, а також у обов`язковому проходженні медичного огляду перед участю у будь-яких змаганнях. Одночасно, обмежено перелік медичних закладів, у яких дозволено пройти відповідний медичний огляд, а також запроваджено відмінні підходи щодо допуску українців та іноземців. Отже, на думку позивача, оскаржуваний наказ не відповідає правовим актам вищої юридичної сили та заявленій меті, шкодить розвитку масового спорту, суперечить інтересам більшості громадян, які займаються спортом, містить ознаки дискримінації, а також монополізує ринок надання послуг спортивної медицини. А також зазначає, що судами не в повному обсязі з`ясовано обставини справи, які мають значення для правильного вирішення адміністративного спору, неправильно та неповно досліджено докази, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.
Міністерство молоді та спорту України у відзиві на касаційну скаргу зазначило, що оскаржуваний наказ прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Жодних належних доказів на підтвердження своєї позиції позивач не надав, обґрунтованих доводів, які б свідчили про те, що наказ про затвердження Положення є протиправним та порушує права, інтереси позивача, а посилання на неможливість організації масових спортивних заходів, їх проведення та участі у цих заходах є виключно його припущенням, оскільки Положення жодним чином не забороняє проводити масові спортивні заходи, жодного запланованого заходу позивача не скасовано, однак ГО "ТОП РАННЕРЗ" не бажаючи виконувати вимоги чинного законодавства щодо належного медичного забезпечення спортивних заходів, та нести відповідальність за виникнення ризиків життю та здоров`ю осіб, які беруть участь у заході, припускає наявність існування небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам ГО "ТОП РАННЕРЗ". Вважає рішення судів попередніх інстанцій такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим просило залишити їх без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення.
Решта учасників справи не реалізували своє процесуальне право подання відзиву на касаційну скаргу.
Міністерство охорони здоров`я України подало клопотання про розгляд справи в суді касаційної інстанції за відсутності його представника.
II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ
27 грудня 2017 року Мінмолодьспорту та МОЗ України видали оскаржуваний наказ, яким відповідно до абзацу 17 частини другої статті 6 та статті 51 Закону України "Про фізичну культуру і спорт", підпункту 5 пункту 16 Положення про порядок підготовки спортивних споруд та інших спеціально відведених місць для проведення масових спортивних та культурно-видовищних заходів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 грудня 1998 року № 2025, підпункту 27 пункту 4 Положення про Міністерство молоді та спорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 липня 2014 року № 220, наказу МОЗ України від 17 червня 2014 року № 401 "Про систему надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні", зокрема, визначено:
"1. Затвердити Положення про медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладів фізичної культури і спорту (далі - "Положення"), що додається.
2. Закладам охорони здоров`я системи надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні, організаторам фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладам фізичної культури і спорту використовувати Положення при організації роботи.
3. Державній установі "Український медичний центр спортивної медицини Міністерства охорони здоров`я України" надавати інформацію про медичне забезпечення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів, закладів фізичної культури і спорту до Міністерства молоді та спорту України та Міністерства охорони здоров`я України після її обробки та аналізу.
4. Департаменту олімпійського спорту Міністерства молоді та спорту України подати цей наказ на державну реєстрацію до Міністерства юстиції України.
5. Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування.
6. Контроль за виконанням цього наказу покласти на заступника Міністра молоді та спорту України та заступника Міністра охорони здоров`я України відповідно до розподілу функціональних обов`язків.".
Судами попередніх інстанцій встановлено, а також підтверджено представником позивача в судовому засіданні судді касаційної інстанції, що права та інтереси позивача можуть бути порушені саме пунктами 1 - 12 розділу ІІ Положення, відповідно до яких:
"1. Медичне забезпечення заходів здійснюється відповідно до стандартів надання медичної допомоги.
2. Допуск осіб-учасників до участі у заході здійснює лікар, що є працівником закладу охорони здоров`я державної та комунальної форм власності системи надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні, що має право на проведення медичних оглядів та надання медичного допуску особам до занять фізичною культурою і спортом, у тому числі з обов`язковим диспансерним наглядом (далі - "заклад"), шляхом проведення медичного огляду цих осіб.
3. З метою здійснення медичного забезпечення заходу керівник спортивної або фізкультурно-спортивної організації:
залучає заклади на договірних засадах за заявницьким принципом;
спільно із закладом формує заявочний лист учасників фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів (далі - заявочний лист) за формою, наведеною у додатку 1 до цього Положення, та вносить до нього додаткову інформацію з урахуванням особливостей конкретного виду спорту; передає заповнені заявочні листи організатору заходу.
4. Не пізніше ніж за 30 днів до початку проведення фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів організатор заходу обирає заклад, що здійснюватиме на договірних засадах медичне забезпечення заходу, враховуючи місце проведення заходу та виходячи з потужностей закладу.
5. За відсутності договору із закладом організатор заходу не має права відкривати та проводити захід.
6. Не пізніше ніж за 5 днів до дати початку проведення заходу організатор заходу подає до закладу, з яким укладено договір, заповнені заявочні листи.
7. З метою підвищення якості медичного забезпечення заходу заклад додатково може залучати на договірних засадах заклади охорони здоров`я, що не входять до системи надання лікарсько-фізкультурної допомоги в Україні (екстренна, невідкладна медична допомога тощо).
8. Для медичного забезпечення заходу керівник закладу призначає старшого лікаря заходу.
9. Особи-учасники допускаються до участі у заході на підставі допуску лікаря шляхом проведення медичного огляду та наявності страхового свідоцтва (поліса, сертифіката), передбаченого пунктом 2 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування".
10. Лікар надає допуск на підставі форм 0-61/о та 0-62/о облікової статистичної документації, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 27 грудня 1999 року N 302, та вносить відповідні дані до заявочного листа.
11. Допуск іноземних спортсменів до участі у міжнародних спортивних заходах здійснює старший лікар заходу за наявності у спортсмена страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) відповідно до регламентів міжнародних спортивних організацій та законодавства України.
12. За потреби здійснюється розгортання медичних пунктів тимчасового базування заходу (далі - МПТБ). Рішення про розгортання МПТБ приймає керівник закладу за погодженням з організатором заходу та оформлює окремим наказом. Місце розташування МПТБ визначається у зазначеному наказі та позначається покажчиками на території об`єктів інфраструктури, задіяних у проведенні заходу".
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Згідно зі статтями 3, 8, 19, 49 Конституції України, людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування.
Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров`я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.