У Х В А Л А
28 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 210/4458/15-ц
Провадження № 14-354цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
ознайомилася з матеріалами справи за заявою ОСОБА_1 (далі - заявниця), заінтересовані особи - Прокуратура Миколаївської області, Управління Служби безпеки України в Миколаївській області, Лагодівська сільська рада Казанківського району Миколаївської області (далі - Лагодівська сільська рада), про встановлення факту, що має юридичне значення,
за касаційною скаргою заявниці на ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року та
в с т а н о в и л а:
16 вересня 2015 року заявниця (дівоче прізвище - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1, виданий 28 жовтня 1997 року Казанківським РВ УМВС України в Миколаївській області) звернулася до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, в якій просила встановити, що вона була піддана репресіям особливою нарадою разом із матір`ю - ОСОБА_3 1912 року народження, - перебувала у засланні 5 років 9 місяців 11 днів і має бути реабілітованою згідно зі статтею 1 Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 року № 962-XII (далі - Закон № 962-XII).
Мотивувала заяву так :
- відповідно до виписки з протоколу № 3-А особливої наради при міністрі Державної Безпеки СРСР (далі - МДБ СРСР)від 11 грудня 1946 року й архівної довідки Управління внутрішніх справ Північно-Казахстанського облвиконкому від 24 грудня 1991 року № ІІ/5-Т-3037 мати заявниці - ОСОБА_3 - була засуджена до 5 років заслання;
- листом від 12 жовтня 1992 року № 1188 Управління Служби безпеки України у Миколаївській області повідомило голову комісії з реабілітації Новобузької районної ради народних депутатів ОСОБА_4 про те, що 14 січня 1947 року ОСОБА_3 та її двоє дітей, у тому числі заявниця, були етаповані до місця заслання у Конюхівський район Північно-Казахстанської області Казахстанської РСР;
- згідно з довідками Прокуратури Миколаївської області про реабілітацію від 16 лютого 1994 року № 10481-с і від 21 червня 1994 року № 13р, 16 січня 1989 року ОСОБА_3 і брат заявниці ( ОСОБА_5 ) були реабілітовані на підставі статті 1 Указу Президії Верховної Ради СРСР від 16 січня 1989 року "Про додаткові заходи по відновленню справедливості щодо жертв репресій, що мали місце в період 30-40-х і початку 50-х років";
- відповідно до довідки Прокуратури Миколаївської області від 10 червня 1994 року № 13-38-93 ОСОБА_3 реабілітована на підставі статті 1 Закону № 962-XII;
- згідно з довідкою Прокуратури Миколаївської області про реабілітацію від 23 серпня 1994 року № 13-23-93 заявниця знаходились у засланні 5 років 9 місяців та 11 днів і реабілітована на підставі статті 3 Закону № 962-XII;
- 1 червня 2006 року Лагодівська сільська рада прийняла рішення № 14 про видачу заявниці посвідчення реабілітованої особи;
- заявниця не може отримати пільги, передбачені Законом № 962-XII, через те, що Прокуратура Миколаївської області відмовляється надати їй довідку про реабілітацію згідно зі статтею 1 цього Закону, арегіональне управління Пенсійного фонду України вважає, що самого лише посвідчення недостатньо для призначення пенсії як реабілітованій особі.
5 вересня 2016 року Дзержинський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області ухвалив рішення про задоволення заяви заявниці та встановив, що заявниця була піддана репресіям разом із матір`ю та перебувала у засланні 5 років 9 місяців та 11 днів, а тому має бути реабілітована згідно зі статтею 1 Закону № 962-XII.
Суд першої інстанції мотивував рішення так :
- необґрунтованими є доводи Управління Служби безпеки України в Миколаївській області щодо наявності підстав для залишення заяви у цій справі без розгляду, оскільки предметом розгляду Миколаївського окружного адміністративного суду у справі № 2а-7659/11/1470 були вимоги заявниці про визнання неправомірними дій прокуратури. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій у справі № 2-а-497/2009 р. за позовом заявниці до Прокуратури Миколаївської області та Управління Служби безпеки України в Миколаївській області про зобов`язання вчинити дії та відшкодування моральної шкоди скасував Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 березня 2013 року;
- заявниця не зверталася до інших судів із подібними заявами, як і в цій справі, про встановлення факту, що має юридичне значення;
- заявниця та її сім`я були репресовані не згідно з рішенням органу державної влади чи управління, а на підставі постанови особливої наради при МДБ СРСР, що є позасудовим органом, а тому заявницю слід реабілітувати на підставі статті 1, а не статті 3 Закону № 962-XII.
22 березня 2017 року Апеляційний суд Дніпропетровської області постановив ухвалу, якою скасував рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 5 вересня 2016 року та закрив провадження у справі.
Мотивував ухвалу так :
- встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих або майнових прав фізичних осіб, не зазначених у частині першій статті 256 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, у судовому порядку можливо лише тоді, коли чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення;
- Закон № 962-XII встановлює порядок вирішення питання про реабілітацію особи, а тому заяву не можна розглядати за правилами цивільного судочинства.
31 березня 2017 року заявниця звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 березня 2017 року та залишити в силі рішення Дзержинського районного суду міста Кривого Року Дніпропетровської області від 5 вересня 2016 року.
Заявниця мотивує касаційну скаргу так :
- справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства;
- у заявниці були законні підстави для звернення із заявою відповідно до статті 256 ЦПК України у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, а саме: відсутність іншої можливості одержати документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язане із наступним вирішенням спору про право;
- рішення суду першої інстанції не стосувалося прав та обов`язків заінтересованих осіб, а тому вони не могли оскаржувати це рішення в апеляційному порядку;
- апеляційний суд порушив норми матеріального права, оскільки не застосував приписи Закону України "Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) та тоталітарних режимів в України та заборону пропаганди їхньої символіки".