У Х В А Л А
28 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 361/17/15-ц
Провадження № 14-423 цс 19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бобрик" (далі - ТзОВ "Бобрик", відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ОСОБА_2, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу
за касаційними скаргами ОСОБА_1 і ТзОВ "Бобрик" на рішення Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2017 року та
в с т а н о в и л а:
26 грудня 2014 року позивач звернувся з позовною заявою, у якій з урахуванням подальших уточнень просив:
- визнати незаконним звільнення його з посади директора ТзОВ "Бобрик" за сумісництвом;
- скасувати рішення загальних зборів учасників ТзОВ "Бобрик" про звільнення його з посади директора товариства з 28 грудня 2012 року з ініціативи власника на підставі пункту 4 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оформлене протоколом № 3 позачергових загальних зборів учасників цього товариства від 28 грудня 2012 року;
- скасувати наказ № 2-З від 28 грудня 2012 року про звільнення позивача з посади директора ТзОВ "Бобрик" за сумісництвом з 28 грудня 2012 року на підставі протоколу загальних зборів учасників товариства № 3 за цією ж датою;
- поновити позивача на посаді директора ТзОВ "Бобрик";
- стягнути з ТзОВ "Бобрик" на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня ухвалення судового рішення.
Мотивував позов такими обставинами:
- учасниками ТзОВ "Боровик" є ОСОБА_1 із часткою 30 % у статутному капіталі цього товариства та ОСОБА_2 із часткою 70 % у зазначеному статутному капіталі;
- 18 грудня 2012 року загальні збори учасників ТзОВ "Боровик" затвердили його статут і призначили позивача директором цього товариства строком на три роки;
- на підставі наказу № 1 від 18 червня 2012 року позивач приступив до виконання обов`язків директора;
- у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 29 травня 2013 року вказано, що з 29 грудня 2012 року керівником ТзОВ "Бобрик" є ОСОБА_3 ;
- з грудня 2012 року позивача не допускають на робоче місце. Тому він звертався до Броварської міжрайонної прокуратури Київської області з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення. 8 січня 2013 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесена інформація про кримінальне правопорушення, а кримінальному провадженню присвоєний № 42013100130000015;
- відповідно до відомостей з інформаційного фонду Державного реєстру фізичних осіб-платників податків (довідка від 14 листопада 2014 року № 18074) датою звільнення позивача з роботи є 28 грудня 2012 року;
- з того часу він неодноразово звертався до ТзОВ " Бобрик " з письмовими заявами, в яких просив надати копію наказу про звільнення з посади директора товариства, але відповіді не отримав;
- 30 грудня 2014 року позивач отримав копію наказу № 2-З від 28 грудня 2012 року про звільнення з посади директора ТзОВ "Бобрик" за сумісництвом з 28 грудня 2012 року. Цей наказ підписала учасник ТзОВ "Бобрик" ОСОБА_2, однак законодавство України та статут цього товариства не передбачають право учасника видавати та підписувати накази від імені юридичної особи. Згідно з пунктом 9.3 статуту ТзОВ "Бобрик" ці повноваження належать до компетенції директора товариства;
- підставою звільнення позивача з посади директора ТзОВ "Бобрик" у наказі № 2-З від 28 грудня 2012 року вказаний протокол № 3 загальних зборів учасників товариства, датований тією ж датою;
- у рішенні позачергових загальних зборів учасників ТзОВ "Бобрик" від 28 грудня 2012 року, оформленому протоколом № 3, вказано, що позивач звільнений із посади директора ТзОВ "Бобрик" з 28 грудня 2012 року за ініціативою власника на підставі пункту 4 частини першої статті 36 КЗпП України. Однак у цьому пункті немає конкретних підстав звільнення за ініціативою власника, а тому самостійною підставою звільнення за ініціативою власника бути не може. Вичерпний перелік підстав звільнення працівника за ініціативою власника визначений у статтях 40 і 41 КЗпП України. Жодна з них не вказана у протоколі № 3 загальних зборів учасників ТзОВ "Бобрик" від 28 грудня 2012 року;
- звільнення позивача з посади директора відбулося з порушенням пунктів 8.4 і 9.1 статуту ТзОВ "Бобрик" і статей 59 та 61 Закону України "Про господарські товариства";
- наказ про звільнення з посади директора ТзОВ "Бобрик" позивач отримав лише 30 грудня 2014 року, а тому не пропустив встановлений статтею 233 КЗпП України місячний строк звернення до суду з цим позовом.
6 січня 2015 року Броварський міськрайонний суд Київської області постановив ухвалу про відкриття провадження у справі.
7 квітня 2017 року Броварський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення про задоволення позовних вимог.
Суд вважав, що звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТзОВ "Бобрик" відбулося з порушенням установленого законом порядку. Однак позивач пропустив строк звернення із заявою про вирішення трудового спору, передбачений статтею 233 КЗпП України, а клопотання про поновлення цього строку не заявляв.
18 липня 2017 року Апеляційний суд Київської області ухвалив рішення, згідно з яким скасував рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 квітня 2017 року й ухвалив нове рішення про задоволення позову: визнав незаконним і скасував рішення загальних зборів ТзОВ "Бобрик" від 28 грудня 2012 року та виданий того ж дня наказ № 2-З про звільнення позивача; поновив позивача на посаді директора ТзОВ "Бобрик"; стягнув з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2012 року до 27 грудня 2013 року у сумі 21 912,33 грн.
Апеляційний суд вважав, що висновки суду першої інстанції щодо пропуску позивачем позовної давності, передбаченої статтею 233 КЗпП України, є безпідставними, оскільки до моменту звернення з цим позовом позивач не отримував копії наказу про звільнення та трудову книжку. Звільнення позивача з посади директора ТзОВ "Бобрик" відбулося з порушенням установленого законом порядку, є незаконним, а тому позивача слід поновити на роботі та стягнути на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу.
У липні 2017 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 7 квітня 2017 року та рішення Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2017 року, а провадження у справі закрити. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивував так:
- суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір у частині визнання незаконним звільнення позивача з посади директора ТОВ "Бобрик" і скасування рішення загальних зборів цього товариства від 28 грудня 2012 року, оформленого протоколом № 3, помилково не застосували до спірних правовідносин припис частини третьої статті 99 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- суди не врахували, що корпоративні спори відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) підвідомчі господарським судам, і помилково розглянули справу за правилами цивільного судочинства;
- суди неправильно застосували до спірних правовідносин приписи статей 40, 41, 147, 149, 233-235 КЗпП України.
У серпні 2017 року позивач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Апеляційного суду Київської області від 18 липня 2017 року у частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2012 року до 27 грудня 2013 року у сумі 21 912,33 грн та ухвалити у цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 28 грудня 2012 року до 18 липня 2017 року, а в іншій частині рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін. Скаржиться на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Мотивує касаційну скаргу тим, що суд апеляційної інстанції :