Окрема думка
судді Великої Палати Верховного Суду Пророка В. В.
справа № 9901/920/18 (провадження № 11-1455заі18)
27 червня 2019 року
м. Київ
Велика Палата Верхового Суду розглянула апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) на ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року у справі за позовом НАБУ до Вищої ради правосуддя (далі - ВРП), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, - Генеральна прокуратура України, про визнання протиправним і скасування рішення, і постановою від 27 червня 2019 року залишила зазначену апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року без змін.
Водночас з мотивами Великої Палати Верхового Суду не можу повністю погодитися з огляду на таке.
1. У листопаді 2018 року НАБУ звернулося до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовом до ВРП про визнання протиправним і скасування рішення відповідача від 23 жовтня 2018 року № 3237/0/15-18 "Про вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів за повідомленням суддів Окружного адміністративного суду міста Києва Григоровича П. О., Аблова Є. В., Смолія І. В., суддів Київського апеляційного адміністративного суду Пилипенко О. Є., Глущенко Я. Б., Шелест С. Б. про втручання в їхню діяльність щодо здійснення правосуддя" (далі - оскаржуване рішення ВРП).
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що викладені в оскаржуваному рішенні ВРП висновки про здійснення детективами НАБУ тиску на суд є незаконним втручанням у діяльність НАБУ в частині питань досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52017000000000872. Така позиція відповідача призводить до порушення установленого чинним законодавством порядку правовідносин у сфері правоохоронної діяльності. До того ж, надання відповідачу щомісяця інформації про хід та результати досудового розслідування у зазначеному кримінальному провадженні фактично призводить до встановлення ВРП незаконного контролю над здійсненням детективами НАБУ своїх повноважень.
3. Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду ухвалою від 30 листопада 2018 року відмовив у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
4. Не погоджуючись із зазначеним рішенням, НАБУ подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість та незаконність відповідної ухвали (порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права), просить ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2018 року скасувати та передати справу на розгляд до суду першої інстанції.
5. В апеляційній скарзі зазначено про те, що позов у цій справі подано НАБУ не як суб`єктом владних повноважень, а як особою, чиї права та інтереси порушені з боку такого суб`єкта - ВРП. Отже, такий спір не є компетенційним, оскільки він не виник між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, НАБУ не стверджувало про виконання ним владних управлінських функцій у спірних відносинах, а лише зазначило в чому полягає порушення його інтересів як юридичної особи в результаті прийняття оскаржуваного рішення ВРП. Крім того, будь-яка юридична особа, в тому числі й НАБУ, має право захищати свої цивільні права, що передбачено Цивільним кодексом України. На думку позивача, суд першої інстанції не врахував, що оскаржуване рішення відповідача безпосередньо стосується прав, обов`язків та законних інтересів НАБУ, оскільки в цьому рішенні ВРП дійшла висновку про неможливість здійснення детективами НАБУ досудового розслідування у порядку та на підставах, визначених законом.
6. Водночас, виходячи з принципу jura novit curia та приписів частини другої статті 308 КАС України переконаний у необхідності для суду апеляційної інстанції вийти за межі доводів апеляційної скарги.
7. Порядок здійснення адміністративного судочинства встановлюється Конституцією України, КАС України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 КАС України).
8. Кожна особа має право в порядку, встановленому КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, зокрема шляхом встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень (пункт 5 частини першої статті 5 КАС України).
9. Суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України (частина четверта статті 5 КАС України).
10. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень (пункт 3 частини першої статті 19 КАС України).
11. Під компетенцією слід розуміти сукупність юридично установлених повноважень, прав і обов`язків конкретного органа чи посадової особи; визначає його місце в системі державних органів (органів місцевого самоврядування). Юридичний зміст поняття "компетенція" включає в себе такі елементи: предмети підпорядкування (коло об`єктів, явищ, дій, на які розповсюджуються повноваження); права і обов`язки, повноваження органа чи особи: відповідальність; відповідність поставленим цілям, задачам і функціям.
12. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 6 лютого 2019 року у справі №705/748/17 (провадження №11-1195апп18) сформований правовий висновок (п. 21), що під компетенційними спорами розуміються спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління (публічної адміністрації), у тому числі делегованих повноважень. Особливістю таких спорів є те, що сторонами у них - як позивачем, так і відповідачем - є суб`єкти владних повноважень. Тобто, позивачем у компетенційних спорах є суб`єкт владних повноважень, якщо він вважає, що інший суб`єкт владних повноважень - відповідач своїм рішенням або діями втрутився у його компетенцію, або що прийняття такого рішення чи вчинення дій є його прерогативою.