У Х В А Л А
3 вересня 2019 року
м. Київ
Справа № 712/8916/17-ц
Провадження № 14-448цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Черкаситеплокомуненерго" Черкаської міської ради"(далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідачка), ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію
за касаційною скаргою відповідачки на рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року та
в с т а н о в и л а:
у липні 2017 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути станом на 1 лютого 2017 року: 45 686,17 грн заборгованості за спожиту теплову енергію, 5 703,23 грн інфляційних витрат і 1 285,34 грн - три проценти річних.
Мотивував позов так:
- споживачі не вносять оплату за надані житлово-комунальні послуги (теплову енергію) за адресою: АДРЕСА_1 - квартира), а тому мають заборгованість перед позивачем;
- 11 квітня 2017 року позивач звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки;
- 12 травня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси відмовив у прийнятті зазначеної заяви через наявність спору про право.
28 липня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу про відкриття провадження у справі.
29 вересня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси постановив ухвалу про залишення без розгляду позову в частині вимог до ОСОБА_2 та ОСОБА_3
29 вересня 2017 року Соснівський районний суд міста Черкаси ухвалив рішення про часткове задоволення позовних вимог: стягнув з відповідачки на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію за період з квітня 2014 року до 1 лютого 2017 року включно у сумі 30 804,96 грн, три проценти річних - 983,39 грн, інфляційні втрати - 3 159,59 грн і судові витрати - 1 600,00 грн; в іншій частині позову відмовив через пропуск позовної давності.
Мотивував рішення так:
- сторони перебувають у фактичних договірних відносинах;
- власником квартири є відповідачка, а тому саме вона має обов`язок оплатити позивачеві надані послуги з опалення її квартири та гарячого водопостачання відповідно до кількості зареєстрованих у цій квартирі осіб;
- у вересні 2017 року відповідачка подала заяву про сплив позовної давності;
- відповідно до висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 січня 2016 року (справа № 6-931цс15), подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу згідно з розділом ІІ Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) перериває перебіг позовної давності;
- оскільки позивач у квітні 2017 року подав до суду заяву про видачу судового наказу щодо стягнення боргу з відповідачки, перебіг позовної давності був перерваний. Тому обґрунтованою є вимога позивача про стягнення заборгованості у межах позовної давності за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року включно.
21 листопада 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою залишив без змін ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року.
22 листопада 2017 року Апеляційний суд Черкаської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року.
Апеляційний суд вважав, що оскільки за прострочення виконання грошового зобов`язання зі сплати отриманих житлово-комунальних послуг відповідальність несе відповідачка, а заборгованість за послуги з опалення та гарячого водопостачання нараховувалась позивачем щомісяця, трирічна позовна давність починає спливати за кожним таким щомісячним платежем окремо.
13 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду прийняв постанову, в якій відмовив у задоволенні касаційної скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 та залишив без змін ухвалу Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 21 листопада 2017 року.
7 грудня 2017 року відповідачка подаладо Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення Соснівського районного суду міста Черкаси від 29 вересня 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 22 листопада 2017 року, ухвалити нове рішення - про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивує так:
- суди помилково вказали 11 квітня 2017 року датою постановлення ухвали Соснівського районного суду міста Черкаси про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу щодо стягнення заборгованості, оскільки вказана ухвала постановлена 12 травня 2017 року;
- докази, які підтверджують заборгованість відповідачки, є суб`єктивними та необґрунтованими;
- позивач втратив право на судовий захист відповідно до статей 264 і 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
8 грудня 2017 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою відповідачки.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 3 жовтня 2017 року, яким ЦПК України викладено в новій редакції.
13 червня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду призначив справу до судового розгляду в прядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.
1 серпня 2019 року Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, вважаючи, що є достатньо обґрунтованих підстав для відступлення від висновку, викладеного у постановах Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14 і від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15.
Мотивував ухвалу так:
- суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що відповідачка жодного разу не вносила оплату за поставлені до її квартири послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання, а позивач 20 квітня 2017 року звертався із заявою про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідачки, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованості, внаслідок чого перебіг позовної давності перервався; тому суд стягнув заборгованість з урахуванням звернення позивача із заявою про видачу судового наказу за період з квітня 2014 року до 31 січня 2017 року;
- суд першої інстанції застосував висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 13 січня 2016 року у справі № 6-931цс15; згідно з яким "судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги. Ураховуючи, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності";
- аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-214цс14: "судовий захист права кредитора на стягнення грошових коштів може бути реалізовано як у позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності";
- у зазначених висновках Верховний Суд України надав розширювальне тлумачення приписів статті 264 ЦК України щодо підстав для переривання перебігу позовної давності. Причиною для такого розширювального тлумачення стала неузгодженість матеріальних і процесуальних норм: на момент прийняття ЦК України у процесуальному законі не було правил про наказне провадження, а тому ЦК України не передбачав такої підстави для переривання перебігу позовної давності як подання кредитором заяви про видачу судового наказу. Із запровадженням у ЦПК України 2004 року наказного провадження зміни до статті 264 ЦК України внесені не були, а тому у судовій практиці були численні спроби узгодити матеріальні та процесуальні норми щодо застосування позовної давності у наказному провадженні;