У Х В А Л А
28 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 263/6022/16-ц
Провадження № 14-438цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивач) до Маріупольської міської ради Донецької області (далі - Маріупольської міська рада) про визнання незаконним і скасування рішення, зобов`язання вчинити дії
за касаційною скаргою відповідача на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 26 вересня 2016 року й ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 лютого 2017 року та
в с т а н о в и л а:
16 травня 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати неправомірними дії відповідача з прийняття рішення від 8 квітня 2016 року № 7/6-288 "Про припинення права оренди земельної ділянки громадянки ОСОБА_2 та надання земельної ділянки по АДРЕСА_1 громадянину ОСОБА_1 " (далі - оскаржене рішення);
- визнати незаконним і скасувати оскаржене рішення;
- зобов`язати Маріупольську міську раду винести на розгляд чергової сесії та повторно розглянути питання про надання позивачеві земельної ділянки в оренду строком на 10 років із земель житлової та громадської забудови (кадастровий номер 1412336300:01:017:0225 ) площею 0,0028 га з розміром орендної плати на рівні 3 % від її грошової оцінки для будівництва індивідуальних гаражів (обслуговування капітального гаража) на АДРЕСА_1 у Центральному районі міста Маріуполя.
Мотивував позов такими обставинами:
- позивач на підставі договору купівлі-продажу від 11 червня 2015 року № 659, укладеного ним з ОСОБА_2 (далі - договір купівлі-продажу), є власником гаража (літ "А-1", площа 27,6 кв. м.), розташованого на земельній ділянці площею 0,0028 га з кадастровим номером 1412336300:01:017:0225 у дворі будинку АДРЕСА_1 (далі - земельна ділянка);
- земельна ділянка перебувала у користуванні ОСОБА_2 на підставі договору оренди земельної ділянки від 6 червня 2011 року, укладеного з відповідачкою (далі - договір оренди земельної ділянки);
- договір оренди земельної ділянки припинив дію;
- ОСОБА_2 і позивач звернулися до відповідача із заявою про надання земельної ділянки в оренду строком на 10 років;
- відповідач прийняв оскаржене рішення, згідно з яким залишив у силі рішення відповідача "Про надання земельної ділянки для встановлення металевого гаража по АДРЕСА_1 громадянці ОСОБА_2 " від 19 квітня 2011 року № 6/7-588 і відмовив позивачу у наданні земельної ділянки в оренду;
- оскаржене рішення відповідача є необґрунтованим і незаконним з огляду на приписи статті 120, пункту "е" статті 141 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
17 травня 2016 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області постановив ухвалу про відкриття провадження у справі.
26 вересня 2016 року Жовтневий районний суд м. Маріуполя Донецької області ухвалив рішення, яким позовні вимоги задовольнив частково. Визнав незаконним і скасував оскаржене рішення. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
Рішення суд першої інстанції мотивував так:
- у договорі оренди земельної ділянки передбачений обов`язок позивача зі сплати орендної плати саме за користування земельною ділянкою, на якій розташований гараж;
- після відчуження ОСОБА_2 гаража з 11 червня 2015 року позивач став користувачем земельної ділянки;
- в оскарженому рішенні не вказані підстави відмови позивачеві у наданні земельної ділянки у користування;
- порушуючи приписи чинного законодавства, відповідач оскарженим рішенням залишив земельну ділянку в оренді ОСОБА_2, хоча її право власності на гараж було припинене;
- вимога про зобов`язання відповідача винести на розгляд чергової сесії та повторно розглянути питання щодо надання позивачу земельної ділянки в оренду строком на 10 років з розміром орендної плати на рівні 3% від її грошової оцінки для будівництва індивідуальних гаражів (обслуговування капітального гаража) є передчасною, оскільки на час розгляду справи право позивача щодо такого повторного розгляду не було порушене.
16 лютого 2017 року Апеляційний суд Донецької області постановив ухвалу, якою рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував так:
- суд першої інстанції повно та всебічно з`ясував обставини, що мають значення для справи, дійшов законного й обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог;
- доводи апеляційної скарги про порушення правил юрисдикції є безпідставними, оскільки правовідносини сторін є приватноправовими: у них орган місцевого самоврядування діє як власник, а не як суб`єкт владних повноважень. Прийняття відповідачем оскарженого рішення є реалізацією волі власника на укладення чи відмову в укладенні договору оренди, не змінює юридичну природу спірних правовідносин і не перетворює цей спір у публічно-правовий.
У березні 2017 року відповідач подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу. Просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове судове рішення - про відмову у задоволенні позову. Скаржиться на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційну скаргу мотивує так:
- суди попередніх інстанцій не врахували, що при переході права власності на нерухоме майно (гараж) право користування земельною ділянкою відповідно до частини другої статті 120 ЗК України та частини першої статті 377 ЦК України також переходить до нового власника, однак без зміни цільового призначення земельної ділянки;
- згідно з договором оренди земельної ділянки земельна ділянка була призначена для будівництва індивідуальних гаражів (функціонування металевого гаража без права будівництва капітальних споруд), однак позивач, звертаючись із заявою до міської ради, просив надати йому земельну ділянку для будівництва індивідуальних гаражів (обслуговування капітального гаража), тобто позивач просив змінити її початкове цільове призначення, що суперечить чинному законодавству України;