У Х В А Л А
28 серпня 2019 року
м. Київ
Справа № 554/8004/16-ц
Провадження № 14-431цс19
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Данішевської В. І., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" (далі - позивач) до ОСОБА_1 (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, - відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Полтавській області (далі - третя особа), про зняття арешту з майна
за касаційною скаргою відповідача на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року й ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року та
в с т а н о в и л а:
27 вересня 2016 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив звільнити громадську будівлю (магазин непродовольчих товарів), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та земельну ділянку площею 1232 кв. м, на якій розташований вказаний об`єкт, з-під арешту, що був накладений постановою державного виконавця третьої особи від 19 березня 2015 року (ВП № 46955949).
Мотивував позовну заяву такими обставинами:
- 15 червня 2005 року Закрите акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк", правонаступником якого є позивач, уклало з відповідачем кредитний договір № PLLAGB000041 (далі - кредитний договір), відповідно до якого відповідач отримав кредитні кошти у вигляді поновлювальної кредитної лінії у розмірі 257 800 дол. СШАзі сплатою 13,92 % річних на строк до 15 червня 2009 року;
- на виконання зобов`язань за кредитним договором 31 березня 2006 року Закрите акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" уклало з відповідачем договір іпотеки, предметом якого були майнові права на незакінчений будівництвом нежитловий будинок для розміщення кафе-бару з літнім майданчиком на АДРЕСА_1, що знаходиться у стані проектування та реконструкції згідно з рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 28 вересня 2015 року № 256, і земельна ділянка площею 1232 кв. м, на якій розташований вказаний об`єкт (далі разом - предмет іпотеки);
- 26 травня 2016 року Апеляційний суд Полтавської області ухвалив рішення у справі № 554/2665/15-ц за позовом позивача до відповідача та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки, яким змінив рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 березня 2016 року, виклавши абзац 2 його резолютивної частини у такій редакції: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у розмірі 7 931 366,40 грн звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом укладення позивачем від імені відповідача та ОСОБА_2 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності та дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення позивачем усіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки, з початковою ціною продажу нежитлової будівлі 14 304 770 грн, а земельної ділянки - 419 840 грн;
- 19 березня 2015 року державний виконавець третьої особи прийняв постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, зокрема предмета іпотеки;
- вказаний арешт обмежує право позивача реалізувати предмет іпотеки, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
16 лютого 2017 року Октябрський районний суд м. Полтави ухвалив рішення, яким позов задовольнив. Вважав доводи позовної заяви обґрунтованими, оскільки накладений арешт перешкоджає позивачу реалізувати його право продати предмет іпотеки на підставі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц.
15 травня 2017 року Апеляційний суд Полтавської області постановив ухвалу, якою залишив без змін рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року.
Мотивував ухвалу так:
- оскільки накладений арешт перешкоджатиме позивачу реалізувати право продати предмет іпотеки у порядку, визначеному судовим рішенням, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову;
- безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що справу не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки позивач звернувся до суду не зі скаргою на дії державного виконавця, а з позовною заявою про звільнення майна з-під арешту, обравши належний спосіб захисту порушеного права;
- спори про цивільне право, пов`язані з майном, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15 і 16 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) слід розглядати за правилами цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд такого спору має відбуватися за правилами іншого виду судочинства;
- безпідставними є доводи апеляційної скарги про неналежність відповідача, оскільки належним відповідачем в аналогічних до цієї справах є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване;
- розгляд касаційним судом касаційної скарги відповідача на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц не міг бути підставою для зупинення провадження у цій справі, як про це зазначив відповідач в апеляційній скарзі;
- необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що права позивача не порушені, і він не може звертатися із цим позовом, оскільки відповідно до статті 3 Закону України "Про іпотеку" має переважне перед іншими стягувачами право на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки, а накладення арешту на нерухоме майно у зведеному виконавчому провадженні унеможливлює виконання умов договору та рішення суду, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки, і позбавляє позивача права на продаж іпотечного майна в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у порядку, визначеному рішенням суду;
- застосування судом першої інстанції приписів Закону України "Про виконавче провадження", які не були чинними на час ухвалення рішення, не призвело до неправильного вирішення справи, оскільки чинне на час ухвалення рішення законодавство не перешкоджало іпотекодержателю звернутися до суду з позовом про зняття арешту з майна у разі порушення його переважного права перед іншими стягувачами на задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки;
- доводи апеляційної скарги про те, що у матеріалах справи відсутні докази відмови державного виконавця зняти арешт з предмета іпотеки, не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, оскільки для звернення з позовною заявою про зняття арешту з майна закон не вимагає попереднього звернення до уповноваженої особи; відсутність такого звернення не є підставою для відмови у захисті порушеного права.
6 червня 2017 року відповідач звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 16 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року, а справу передати на новий розгляду до суду першої інстанції.
Мотивує касаційну скаргу так:
- зазначений у цій справі відповідач не є належним, а тому суди мали відмовити у задоволенні позову;
- оскільки позивач мав подати скаргу на постанову державного виконавця у порядку, передбаченому розділом VIIЦПК України, а не позовну заяву, є підстави закрити провадження у справі;
- позивач не міг звертатися з позовом про зняття арешту з предмета іпотеки, оскільки не є власником останнього та не володіє ним на підставі іншого речового права;
- позивач фактично оскаржує дії державного виконавця, вчинені у зведеному виконавчому провадженні. Проте всі спори з приводу рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, прийнятих з метою виконання зведеного виконавчого провадження, в якому об`єднано виконавчі провадження щодо виконання рішень судів різних юрисдикцій та/чи рішень інших органів (посадових осіб), належать до юрисдикції адміністративних судів, навіть якщо у зведеному виконавчому провадженні немає виконавчого провадження з примусового виконання рішення адміністративного суду;
- суд першої інстанції вирішив справу на підставі рішення Апеляційного суду Полтавської області від 26 травня 2016 року у справі № 554/2665/15-ц, яке надалі скасував Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 7 грудня 2016 року з направленням вказаної справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції;
- суд першої інстанцій помилково застосував до спірних правовідносин статті 52 і 54 Закону України "Про виконавче провадження";