Постанова
Іменем України
05 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 263/14509/16-ц
провадження № 61-28930св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державний вищий навчальний заклад "Приазовський державний технічний університет",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 травня 2017 року у складі судді Шатілової Л. Г. та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2017 року у складі колегії суддів: Мальцевої Є. Є., Биліни Т. І., Принцевської В. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного вищого навчального закладу "Приазовський державний технічний університет" (далі - ДВНЗ "ПДТУ") про зобов`язання звільнити із займаної посади, визнання частково недійсним строкового трудового договору, визнання недійсним запису у трудовій книжці про звільнення, визнання неправомірною зміну істотних умов праці, зобов`язання поновити попередні умови праці, стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час вимушеного прогулу, вихідної допомоги, компенсації за невикористану відпустку, матеріальної допомоги на оздоровлення та відшкодування моральної шкоди.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що 22 жовтня 2016 року вона подала заяву про звільнення з посади викладача Маріупольського коледжу ДВНЗ "ПДТУ" за власною ініціативою у зв`язку з порушенням роботодавцем законодавства про працю на підставі статті 39 КЗпП України. Заяву вона залишила в.о. ректора ОСОБА_2, а 25 жовтня 2016 року запрошена на розмову з проректором. З`явившись на виклик проректора, останній відмовив їй у звільненні з таких підстав, запропонував подати заяву про звільнення за іншою нормою закону. Позивач наполягала на звільненні за статтею 39 КЗпП України, оскільки ДВНЗ "ПДТУ" суттєво порушені її трудові права. ЇЇ не звільнили у день подання відповідної заяви, вона на час звернення до суду залишається не звільненою, остаточного розрахунку та трудову книжку не отримала.
Посилаючись на викладене, позивач, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати недійсним строковий трудовий договір, укладений між нею та ДВНЗ "ПДТУ" із 06 листопада 2015 року по 25 серпня 2016 року в частині визначення строку; визнати трудовий договір між нею та ДВНЗ "ПДТУ" із 06 листопада 2015 року укладеним на невизначений строк; визнати недійсним запис у її трудовій книжці про звільнення 25 серпня 2016 року у зв`язку із тим, що вона працює на підставі постійного трудового договору; визнати неправомірною зміну її істотних умов праці на 2016-2017 навчальний рік (зменшення педагогічного навантаження з 1 016,50 годин до 712 годин); зобов`язати відповідача поновити її попередні умови праці; визнати період із 22 жовтня 2016 року до ухвалення рішення судом періодом її вимушеного прогулу; зобов`язати відповідача звільнити її за статтею 39 КЗпП України; стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 3 158,51 грн; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу в розмірі на день звільнення станом на 15 травня 2017 року - 54 869,88 грн; зобов`язати відповідача при звільненні нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу в розмірі трьох заробітних плат, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу на оздоровлення та інші платежі, належні при звільненні; відшкодувати з відповідача на її користь моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн, понесену нею у зв`язку із погіршенням здоров`я, пов`язаним із порушенням відповідачем її трудових прав.
Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 травня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 у судовому засіданні не довела існування обставин, що давали б їй право на звільнення за статтею 39 КЗпП України, зокрема не доведено порушення відповідачем законодавства про працю, на що позивач посилається у своєму позові. При цьому вимоги позивача про зобов`язання відповідача при звільненні нарахувати та виплатити їй вихідну допомогу в розмірі трьох заробітних плат, компенсацію за невикористану відпустку, матеріальну допомогу на оздоровлення та інші платежі, належні при звільненні, є похідними від позовних вимог про зобов`язання звільнити з роботи, є передчасними та не підлягають задоволенню.
Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції виходив із того, що трудовий договір між ОСОБА_1 та відповідачем, укладений на підставі особистої заяви позивача від 02 листопада 2015 року, є строковим - укладеним на період із 06 листопада 2015 року по 25 серпня 2016 року з додержанням вимог статті 24 КЗпП України. Доказів, які б підтверджували факт укладання безстрокового трудового договору, або законних обґрунтувань такої позиції позивачем суду не надано.
Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників
У серпні 2017 року ОСОБА_1 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справкасаційну скаргу на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 31 травня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 31 липня 2017 року, в якій просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує на те, що адміністрація своїми діями створила несприятливі для неї умови праці, чим навмисно підштовхнула до звільнення. Робочий час викладачів залежить від затвердженого розкладу навчальних занять і планів роботи. Їй навмисно змінено розклад занять із трьох днів на тиждень - на шість днів на тиждень, тобто зменшено навантаження та заробітна плата та збільшено робочий час у тижні, чим змінено істотні умови праці. Зловживання відповідачем правом укладати з працівниками строкові трудові договори створює умови, при яких не діють ряд гарантій, передбачених законодавством.
У грудні 2017 року ДВНЗ "ПДТУ" подало заперечення на касаційну скаргу у яких зазначило, що рішення суду першої та апеляційної інстанцій є законними та обґрунтованими.
У лютому 2019 року ОСОБА_1 подала заяву до якої долучила докази.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу та надано строк для подання заперечень на касаційну скаргу.
15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII "Перехідні положення" ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано указану справу до Верховного Суду.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Позиція Верховного Суду
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам статей ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Судом встановлено, що відповідно до пункту 1.4 Положення про Маріупольський коледж ДВНЗ "ПДТУ", затвердженого наказом т.в.о ректора ДВНЗ "ПДТУ" від 01 жовтня 2013 року № 137-05 Маріупольський коледж ДВНЗ "ПДТУ" є структурним підрозділом університету без права юридичної особи, що реорганізований шляхом об`єднання Маріупольського коледжу ПДТУ та Індустріального технікуму ПДТУ на підставі наказу Міністерства освіти і науки України від 16 квітня 2009 року № 331 "Про реорганізацію структурних підрозділів ПДТУ".
ОСОБА_1 працювала викладачем Маріупольського коледжу ДВНЗ "ПДТУ" у період із 01 вересня по 31 жовтня 2015 року за строковим трудовим договором.
Позивач прийнята на роботу на підставі її заяви від 28 серпня 2015 року, що підтверджується витягом із наказу ДВНЗ "ПДТУ" від 31 серпня 2015 року № 77-43 про прийняття на роботу, витягом із наказу ДВНЗ "ПДТУ" від 07 жовтня 2015 року № 90-43 про звільнення з роботи.