Постанова
Іменем України
05 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 204/2461/16-ц
провадження № 61-27435св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Максюти Ж. І.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог та рішень судів
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду позовом, який надалі уточнено, до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, посилаючись на такі обставини. З 17 серпня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. За спільні кошти, на підставі договору купівлі-продажу від 22 жовтня 2013 року, ними придбано квартиру АДРЕСА_1, право власності на яку оформлено на відповідача. Фактичні шлюбні відносини припинені між подружжям з 2015 року. Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2016 року шлюб розірвано.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не визнає її право на квартиру та згоди з приводу розподілу спірного майна між нею та відповідачем не досягнуто, просила суд ухвалити рішення, яким поділити спільне майно подружжя та виділити їй у власність 1/2 частини квартири за указаною адресою.
Заочним рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 вересня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності по 1/2 частині на квартиру АДРЕСА_1 . Вирішено питання стосовно судових витрат.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що спірне майно, яке набуте за час перебування у шлюбі, належить сторонам на праві спільної сумісної власності, а тому кожний із подружжя має право на 1/2 частини спірної квартири.
Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року заочне рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 21 липня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя.
Ухвалюючи таке рішення, апеляційний суд виходив з того, що спірна квартира придбана 22 жовтня 2013 року за кошти у розмірі 145 800 грн, які отримані внаслідок укладення договору купівлі-продажу відповідачем разом із його батьками іншої квартири АДРЕСА_2 . Вартість цієї квартири становила 375 800 грн. Указані правочини посвідчувались приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Топоровською В. О. в один день - 22 жовтня 2013 року. Оскільки судом достовірно встановлено джерело походження коштів на придбання нерухомого майна, то квартира не може вважатися спільною сумісною власністю подружжя, а є особистою приватною власністю відповідача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та інших учасників
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду із касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 22 серпня 2017 року, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Посилається на те, що при укладенні договору купівлі-продажу спірної квартири вона, як дружина, надавала згоду на цей правочин, оскільки квартира придбавалася для їхньої сім`ї. Отже, квартира вважається спільною сумісною власністю подружжя, оскільки діє презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуто ними під час шлюбу; відсутні також рішення, за якими визнавалось право особистої приватної власності за відповідачем на квартиру, у справі відсутні докази, що квартира придбана за кошти від продажу квартири позивача та його батьків. За таких обставин спірне нерухоме майно не може вважатися особистою приватною власністю одного з подружжя.
Заявник також зазначає, що апеляційний суд не встановив дійсний характер правовідносин сторін, підстави заявлених вимог, факти, які підлягають встановленню, не дав оцінку доказам з дотриманням принципу допустимості, не навів мотивів, з яких виходив, відхиляючи частину доказів та не обґрунтував доведеність встановлених ним певних фактів, неналежно дослідив обставини справи, не врахував, що сплив строк давності на перегляд заочного рішення.
Заперечення на касаційну скаргу не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 жовтня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній цивільній справі.
Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ "Перехідні положення" Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
У травні 2018 року справа надійшла до Верховного Суду.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судами встановлено, що з 17 серпня 2012 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.4).