Постанова
Іменем України
02 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 408/3264/17-ц
провадження № 61-36810 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит",
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Біловодського районного суду Луганської області від 19 січня 2018 року у складі судді Кускової Т. В. та постанову Апеляційного суду Луганської області від
26 квітня 2018 року у складі колегії суддів: Авалян Н. М., Єрмакова Ю. В.,
Орлова І. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ДТЕК Свердловантрацит" (далі ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит") про стягнення заробітної плати, компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що він перебував у трудових відносинах з ТОВ "ДТЕК "Сверловантрацит". 20 березня 2017 року його було звільнено з роботи на підставі статті 38 КЗпП України, за власним бажанням. Проте всупереч вимогам статті 116 КЗпП України ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" не провело з ним повного розрахунку у день звільнення.
Посилаючись на наведене, просив суд стягнути з ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" на його користь заборгованість із сплати заробітної плати у березні 2017 року у розмірі 9 800,76 грн, компенсацію за невикористані дні щорічних відпусток у розмірі 39 200,05 грн, вихідну допомогу у зв`язку з порушенням законодавства про працю у розмірі 44 103,43 грн та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Біловодського районного суду Луганської області від 19 січня
2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у трудових правовідносинах між відповідачем ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" та його працівниками, зокрема позивачем, з 13 березня 2017 року виникли та дотепер існують обставини непереборної сили, в період існування яких відповідач ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" з незалежних від нього причин був позбавлений можливостей виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами щодо своїх працівників взагалі, в тому числі відносно позивача. Позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження наявності заборгованості ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" перед позивачем із заробітної плати за березень 2017 року та наявності вини ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" у невиплаті заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку та належних при звільненні сум у визначені статтею 116 КЗпП України строки, а тому відсутні підстави для задоволення позову.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Луганської області від 26 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Біловодського районного суду Луганської області від 19 січня 2018 року залишено без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та застосував норми матеріального права, рішення суду є законним та обгрунтованим, а тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги. У задоволенні клопотання позивача про постановлення окремої ухвали у зв`язку з порушенням визначеного законом строку розгляду справи, апеляційний суд відмовив зазначивши, що тривалість розгляду справи не була пов`язана із зловживанням процесуальними права відповідача або свідомим затягуванням розгляду справи судом.
Узагальнені доводи касаційної скарги
У червні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , у якій заявник просив скасувати рішення Біловодського районного суду Луганської області від 19 січня 2018 року та постанову Апеляційного суду Луганської області від 26 квітня 2018 року, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Касаційна скарга мотивована посиланням на те, що право на оплату працю є конституційним та його захист гарантується Конвенцією Міжнародної організації праці про захист заробітної плати, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 8, 43, 55 Конституції України, статтею 16 ЦК України та статтями 4, 5 ЦПК України. Судами неправильного встановлено обставини, які мають значення для справи, внаслідок необгрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження та оцінки. Відкриття кримінального провадження у м. Києві за статтею 206 КК України за заявою відповідача щодо неправомірного втручання у діяльність та привласнення його майна третіми особами у м. Довжанськ не є підтвердженням неможливості здійснення розрахунку із позивачем при звільненні, оскільки, здійснюючи управління та облік фінансово-господарської діяльності за адресою у
м. Сєвєродонецьк, відповідач не був позбавлений можливості здійснити нарахування та виплату належних йому грошових коштів. Судами було застосовано закон, який не поширюється на спірні правовідносини та не застосовано закон, який підлягав застосуванню, а тому оскаржувані рішення не відповідають вимогам статей 89, 263 ЦПК України.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У серпні 2018 року ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, вказуючи на те, що оскаржувані судові рішення є законним і обгрунтованим, оскільки 13 березня 2017 року товариство, що є розташованим на тимчасово непідконтрольній Україні території Луганської області, було захоплено терористичним угрупуванням. У зв`язку з цим, ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" втратило можливість здійснення виробничої, торговельної, фінансової та іншої (в тому числі кадрової) діяльності у передбаченому законодавством України порядку. З цього часу товариство не має доступу до носіїв інформації, первинних документів та інформаційних ресурсів про заробітну плату позивача за березень 2017 року, а тому відсутня вина товариства у порушенні трудових прав позивача. Виплата заробітної плати здійснюється за виконану роботу а не за сам факт перебування у трудових відносинах, позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виконання ним трудових обов`язків згідно умов трудового договору у березні 2017 року.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Установлені судами фактичні обставини справи
Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит".
20 березня 2017 року наказом № 04-к ТОВ "ДТЕК Свердловантрацит" позивач був звільнений з підприємства на підставі статті 38 КЗпП України за власним бажанням.
Позиція Верховного Суду та нормативно-правове обгрунтування
За змістом статті 115 КЗпП України, статті 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.