Постанова
Іменем України
02 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 344/3988/13-ц
провадження № 61-29284св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області
від 30 серпня 2017 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Пнівчук О. В.,
Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_3 про визнання права власності на 3/4 частини квартири, визнання права особистої власності на земельну ділянку та житловий будинок.
Позовні вимоги обґрунтовував тим, що у період з 21 серпня 2003 року
до 20 листопада 2007 року він та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який після розлучення сторін за рішенням суду проживає з відповідачем.
Звертав увагу на те, що за час перебування з відповідачем у шлюбі ними придбано наступне нерухоме майно: квартира
АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, а також житловий будинок АДРЕСА_2 .
Вважав, що внаслідок погашення заборгованості за договором на пайову участь у частковому будівництві квартири АДРЕСА_1 за вказаною вище адресою після розірвання шлюбу, він має право на збільшення своєї частки в квартирі, а земельна ділянка та житловий будинок був придбаний ним за особисті кошти вже після фактичного припинення з відповідачем шлюбних відносин.
Посилаючись на наведене, ОСОБА_1, уточнивши позовні вимоги, просив визнати за ним право власності на 3/4 частки квартири
АДРЕСА_1 ; право особистої власності на земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд і на житловий будинок АДРЕСА_2 .
У вересні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_3 про визнання права особистої власності на квартиру, визнання права власності на 1/2 частини земельної ділянки та будинку.
Зустрічні позовні вимоги обґрунтовувала тим, що спірну квартиру АДРЕСА_1 вона придбала за власні грошові кошти, позичені у ОСОБА_6 за договором позики від 18 червня 2003 року, тобто ще до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , який на час придбання квартири не працював, власних доходів не мав.
Вказувала на те, що за час шлюбу з відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 11 липня 2007 року ними було придбано житловий будинок АДРЕСА_2 та земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться у АДРЕСА_2. Посилання ОСОБА_1 на те, що зазначене нерухоме майно було придбано ним після фактичного припинення з нею шлюбних відносин є безпідставними.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_3, уточнивши позовні вимоги, просила визнати за нею право особистої власності на квартиру
АДРЕСА_1 , загальною площею 113 кв. м, житловою площею 64,4 кв. м, право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею
0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд і на 1/2 частини житлового будинку АДРЕСА_2 .
У травні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до
ОСОБА_1 , третя особа - ОСОБА_3 , про поділ майна подружжя.
В обґрунтування позову зазначала, що з 16 травня 1982 року до 28 жовтня
1986 року вона та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, проте фактично шлюбні стосунки між ними припинились у 2003 році.
Звертала увагу на те, що 09 червня 1999 року ними за спільні грошові кошти придбано житловий будинок та земельну ділянку площею 0,35 га, що знаходяться у АДРЕСА_2, однак покупцем за договором купівлі-продажу була зазначена їхня
кума - ОСОБА_7
11 липня 2007 року право власності на зазначені вище об`єкти нерухомого майна було оформлене на ім`я відповідача, а частина земельної ділянки площею
0,1000 га - на ім`я сина ОСОБА_8 .
Посилаючись на наведене, ОСОБА_2 просила поділити спільне майно подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,25 га і на 1/2 частини житлового будинку, що знаходяться у АДРЕСА_2.
Ухвалами Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 12 грудня 2013 року та від 30 вересня 2015 року вказані позови об`єднано в одне провадження.
Справа судами розглядалась неодноразово.
Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області
від 16 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на житловий будинок АДРЕСА_2 і земельну ділянку площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться в АДРЕСА_2. У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя та врахувавши принцип рівності часток подружжя, суд визнав право власності по 1/2 частці квартири за кожним.
Вирішуючи спір в частині позовних вимог про поділ земельної ділянки та житлового будинку суд виходив із того, що вони придбані ОСОБА_1 після фактичного припинення сімейних відносин з ОСОБА_3, а тому належать йому на праві особистої приватної власності.
Рішенням Апеляційного суду Івано-Франківської області від 30 серпня 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_9 задоволено частково. Рішення Івано-Франківського міського суду від 16 червня 2016 року в частині визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на земельну ділянку площею 0,25 га та житловий будинок АДРЕСА_2, загальною площею 47,9 кв. м, житловою площею 21,7 кв. м, які знаходиться в АДРЕСА_2 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться
в АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини будинку
АДРЕСА_2, загальною площею 47,9 кв. м, житловою площею 21,7 кв. м, який знаходиться в АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини земельної ділянки площею 0,25 га, цільове призначення для будівництва та обслуговування будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться
в АДРЕСА_2 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частини будинку
АДРЕСА_2, загальною площею 47,9 кв. м, житловою площею 21,7 кв. м, який знаходиться в АДРЕСА_2 . Рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 права власності по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 за кожним, залишено без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині визнання за ОСОБА_1 права особистої власності на спірні земельну ділянку та житловий будинок та ухвалюючи в цій частині нове рішення про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 права власності по 1/2 частині зазначених об`єктів нерухомого майна в порядку поділу майна подружжя, апеляційний суд виходив з того, щоземельна ділянка та житловий будинок були придбано сторонами під час перебування у зареєстрованому шлюбі. Доказів фактичного припинення шлюбних стосунків на час придбання спірного майна, як і доказів того, що це майно він придбав за особисті кошти, ОСОБА_1 не надано.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і заперечень
У вересні 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Івано-Франківської області
від 30 серпня 2017 року, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду в частині скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення в цій частині нового рішення про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 права власності
по 1/2 частини спірного житлового будинку та земельної ділянки, справу в цій частині направити на новий апеляційний розгляд, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Вказує на те, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з порушенням норм Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: апеляційний суд не надав оцінки доказам, що містяться в матеріалах справи щодо джерела походження коштів на придбання спірної земельної ділянки та житлового будинку, не звернув уваги на пояснення свідків про те, що ОСОБА_1 придбав спірні об`єкти нерухомості за кошти, які належали йому до шлюбу з ОСОБА_3 .
Також, апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про виклик свідків, які могли підтвердити факт припинення шлюбних відносин між сторонами на час придбання спірного майна
ОСОБА_1 , що є самостійною підставою для заперечення права
ОСОБА_3 на 1/2 його частини.
Суд апеляційної інстанції допустив однобічного розгляду справи, взяв до уваги лише письмові пояснення представника ОСОБА_3 щодо періодичного проживання сторін у 2007 році, у тому числі і на час придбання спірного майна.
Висновки апеляційного суду про те, що спірне майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя фактично ґрунтуються лише на нотаріально посвідченій заяві ОСОБА_3 про надання згоди на придбання ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,25 га та житлового будинку АДРЕСА_2, загальною площею 47,9 кв. м, житловою площею 21,7 кв. м, які знаходиться в АДРЕСА_2 .
Рішення апеляційного суду в частині залишення без змін рішення суду першої інстанції про визнання за ОСОБА_3 та ОСОБА_1 права власності по 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу майна подружжя, заявником не оскаржується, а тому касаційним судом не переглядається (стаття 400 ЦПК України).