Постанова
Іменем України
02 вересня 2019 року
м. Київ
справа № 369/3971/17
провадження № 61-39602 св 18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Усика Г. І. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач -ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року у складі судді Усатова Д. Д. та постанову Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року у складі колегії суддів: Сержанюка А. С., Журби С. О. Фінагеєва В. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до
ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення.
На обгрунтування позовних вимог зазначив, що з лютого 2005 року він проживав разом з ОСОБА_2 однією сімʼєю без реєстрації шлюбу.
За час спільного проживання вони придбали земельну ділянку, загальною площею 0,149 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, та збудували на ній житловий будинок, загальною площею 253,20 кв. м, житловою площею 166,00 кв. м, який використовувався сторонам як місце постійного проживання та ведення спільного господарства.
21 грудня 2007 року між сторонами зареєстровано шлюб, у якому народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
02 серпня 2013 року сторони уклали шлюбний договір, за умовами якого земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1 та розташований на ній житловий будинок, загальною площею 253,20 кв. м, житловою площею 166,00 кв. м, з надвірними будівлями та спорудами, а також транспортний засіб BMW 530i,
2003 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, є особистою приватною власністю ОСОБА_2 .
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від
03 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 25 березня 2015 року, шлюб між сторонами розірвано.
Посилаючись на те, що з серпня 2013 року ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у користуванні житлом, у тому числі замінила вхідні замки, що перешкоджає доступу до спірного житлового приміщення, позивач просив визнати за ним право користування житловим будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 та усунути перешкоди у користуванні ним шляхом його вселення у зазначений будинок.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право користування будинком за адресою: АДРЕСА_1, та усунуто перешкоди у користуванні зазначеним житловим будинком з боку ОСОБА_2 шляхом вселення ОСОБА_1 у зазначений житловий будинок.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що незважаючи на розірвання шлюбу між сторонами, позивач не втратив право користування житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1, у якому зареєстровано місце його проживання. Заміна ОСОБА_2 вхідних дверей та замків у спірному будинку, свідчить про наявність неправомірних перешкод з її боку у користуванні позивачем зазначеним майном з квітня 2014 року, та про поважність причин його відсутності у зазначеному житловому приміщення, а тому його вимоги є законними та обгрунтованими.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року залишено без змін.
Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що суд першої інстанції вирішуючи спір обгрунтовано виходив з того, що відповідно до положень статей 64, 156 Житлового кодексу Української РСР (далі - ЖК Української РСР), 405 ЦК України припинення сімейних відносин між сторонами не є підставою для позбавлення позивача права користування житловим приміщенням. Надані докази заміни відповідачем вхідних замків, а також обставини встановлені за наслідками розгляду позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Києво-Святошинського районного відділу Державної міграційної служби України в Київській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, підтверджують створення відповідачем неправомірних перешкод у здійсненні законного права позивача на користування спірним житловим будинком.
Узагальнені доводи касаційної скарги та аргументів інших учасників справи
У липні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 , у якій заявник просила скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 19 квітня 2018 року та постанову Апеляційного суду Київської області від 21 червня 2018 року, і ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_1 залишити без задоволення, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована посиланням на те, що позивач невірно обрав спосіб захисту порушеного права, пред`явивши позов про усунення перешкод у користуванні житловим будинком шляхом вселення на підставі положень статей 71, 72 ЖК Української РСР, а суди вирішуючи спір безпідставно вийшли за межі заявлених ним вимог розглянувши спір з урахуванням положень статей 64, 150, 156 ЖК Української РСР. Припинення сімейних відносин між нею та позивачем не позбавляє ОСОБА_1 права на користування житлом на тих же умовах, на яких він користувався ним до добровільного виселення, водночас суди не врахували, що позивач не проживає у спірному будинку як член сім`ї власника цього будинку ОСОБА_2 з власної ініціативи та не надав доказів на підтвердження порушення прав на користування житловим будинком, яке належить йому в силу закону. Крім того судами першої та апеляційної інстанцій залишено поза увагою її доводи про застосування позовної давності до вимог ОСОБА_1, як самостійної підстави відмови у їх задоволенні, зважаючи на те, що позивач з серпня 2013 року не проживав у спірному житловому приміщенні, а за захистом порушеного права звернувся лише 13 квітня
2017 року.
Крім того суди залишили поза увагою систематичне псування ОСОБА_1 спірного житлового будинку, порушення правил співжиття, а тому з огляду на те, що вжиття до нього заходів попередження не дали позитивних результатів, наявні передбачені частиною першою статті 116 ЖК України підстави для його виселення без надання іншого жилого приміщення.
Уточнивши заявлені позовні вимоги, ОСОБА_1 просив лише усунути перешкоди для нього у користуванні житловим будинком з боку відповідача шляхом вселення, а тому задовольнивши вимоги про визнання за ним права на користування спірним житловим будинком, суд першої інстанції вийшов за межі заявлених позивачем вимог, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваних судових рішень.
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 посилався на законність та обгрунтованість судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на те, що припинення сімейних відносин з власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, яка є його колишньою дружиною, згідно положень статті 156 ЖК Української РСР, не позбавляє його права користуватися зазначеним приміщенням. Строк позовної давності не поширюється на вимоги захисту цього права, а тому доводи заявника про безпідставне ігнорування судами її заяви про застосування до спірних правовідносин позовної давності є безпідставними. Рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2017 року встановлено його право на користування спірним житлом, а тому зважаючи на наявні зі сторони ОСОБА_2 перешкоди у здійсненні такого права, його звернення до суду за захистом порушеного права є обгрунтованим. Предметом даного позову не є вимоги про його виселення зі спірного житлового приміщення, а тому посилання заявника на незастосування судами попередніх інстанцій при розгляді справи норм статті 116 ЖК Української РСР є необгрунтованими. Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що під час проживання у спірному будинку він вчиняв дії щодо псування жилого приміщення чи порушення правил співжиття.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2018 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Судами попередніх інстанцій установлено, що у період з 10 грудня 2007 року по 25 березня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого мають спільного сина - ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1 .